Валентина Петрівна підходила до свого під’їзду. Старенькі на лавці обговорювали ситуацію з автомобілем, який нещодавно припаркувався поряд. – До кого це? – поцікавилася Валентина. – Нам не повідомляють! – Відповіла одна з бабусь. – Мабуть, до Машки. До людей похилого віку такі дорогі тачки не під’їжджають. – До нас лише на швидких! – Підхопила інша старенька. Сусідки ще трохи поговорили між собою, обговоривши владу та всі плітки. І тут вийшла та сама Маша, до якої приїхали дорогим автомобілем. Вона пішла у своїх справах, не звернувши жодної уваги на сусідок та на припарковану машину прямо на газоні. Валентина Петрівна поспішила повернутись додому. – Валентина Петрівна? – Промовив чоловік, побачивши на сходовому майданчику жінку. – Ви мене пам’ятаєте?
Ми з Вами кілька днів тому розмовляли. Я – ваш родич. – А, Льоша! – Дізнавшись його, вигукнула Валентина. — Чому не попередив, що їдеш у гості? Твоя машина на газоні стоїть? – Ну, моя. – Тоді піди та прибери її звідти, доки люди не допомогли! Бач, чого надумав, автомобіль свій на квіти нам ставити! Родич поспішно вийшов надвір, Валентина Петрівна пішла чаю розігріти. Їй квартиру треба продати, не хотілося б сусідам пом’ятий газон залишити. Давно якось до неї дядько приїжджав з сином своїм. Згодом родичі не цікавилися один одним. І ось, молоденький з’явився! Тільки щось у ньому відштовхувало Валентину Петрівну. Палить багато. Наче молодий ще, а зуби вже жовті. Добре, приїхав хоч. Жінка не стала наймати рієлтора, щоб продати квартиру.
Краще племіннику заплатить. Але той відмовився від грошей. Так сталося, що Валентина залишилася на старості років без чоловіка та дітей. Захотілося їй переїхати ближче до землі. Все-таки на свіжому повітрі набагато краще, ніж щоразу спускатися з четвертого поверху. А в селі город є. Сили є поки що, посадить овочі собі. Наприкінці осені знайшовся покупець на квартиру. – Зима завтра. Давай, весною почнемо продавати, – сказала Валентина Петрівна, вирішивши відкласти покупку будинку. – Але будинки подорожчають навесні! – Заперечив племінник. – Коли холодно, легше і перевірити опалення. Тим більше, що покупець є. Аж раптом відмовиться потім? – Але будинок мені ще не підібрали! Де я житиму? Знайдемо будинок, тоді й продамо квартиру, – зітхнула Валентина Петрівна.
Олексій погодився. Довго чекати не довелося. Через кілька днів родич знайшов підходящі варіанти житла. Вибравши будинки, вони вирушили до села. Подивившись їх, Валентина Петрівна трохи засмутилася. Скрізь був потрібний ремонт. Але на отримані гроші від квартири жінці вистачило б і на будинок, і на ремонт. Олексій був знайомий з будівництвом і зміг розповісти тітці, скільки коштуватимуть їй будматеріали та зарплата робітникам. Племінник обіцяв допомогти. Бабуся журилася: – Зима на носі. Не хочеться мені поратися з цими ремонтами. Хочеться зайти до хати та жити, як усі нормальні люди. – То я ж допоможу вам! – відповів молодик. Валентину Петрівну насторожувало те, що племінник намагається якнайшвидше продати квартиру і купити їй хоч якийсь будиночок.
Все ж таки вона вирішила, що вигоди Льоша від цього ніякої не отримає, та й її справи з продажем йому незручні. Дякую, що взагалі погодився їй допомогти. Вибравши собі будиночок, бабуся призначила день угоди. Покупець та нотаріус приїхали вчасно. Олексій заварив усім чай. Жаль стало бабусі продавати житло. Своя квартира таки. Усе життя тут прожила. Що ж, дороги назад немає. Вже й речі зібрані, і угода оформляється. – Ну ось. Тепер можна і до нового будинку в’їжджати! – Заявив племінник, коли папери були підписані. – Почекай, що прямо зараз чи що? Я ще з серванту посуд не виклала, – заперечила була жінка похилого віку, проте Льоша наполягав відвезти її сьогодні. Нібито, покупцю ночувати ніде! – Ну гаразд, сьогодні так сьогодні. Тільки посуд зберу швиденько, – погодилася Валентина Петрівна. Невдовзі вони їхали шосе вантажним автомобілем. Бабуся позіхати почала і заснула безпам’ятним сном. Свідомість часом поверталася до неї, і вона бачила дорогу у вікно машини, чула, як чоловіки розмовляють між собою.
– Бабусю, ти мене чуєш? – ніби здалеку чувся голос Льоші. Сил відповісти у неї не виявилося. – Давай тут її кинемо, – знову почула вона, прийшовши до тями вдруге. Все відбувалося, як у тумані. Кинули стареньку прямо в кучугуру. – Сама помре, – сказав Олексій. Дійшло до бабусі, що обдурив її племінник. Мабуть, у чай він щось їй підмішав, щоб заснула та дарчу підписала. Заплющивши очі, Валентина приготувалася зустрічати смерть. Тим часом за тим, що відбувається, спостерігала дівчина. Проїжджаючи повз машину, що зупинилася біля узбіччя, вона подумала, що водію потрібна допомога, і вирішила пригальмувати авто. Проте пізніше побачила, як чоловіки тягли щось з вантажівки, попрямувавши до лісу. Йшов сильний сніг. Молода жінка зацікавилася, навіщо людям серед траси вивантажувати щось, та ще й у негоду? Може, криміналом займаються? Трохи відігнавши машину та відключивши фари, дівчина приготувалася чекати.
Про всяк випадок записала номер автомобіля. Коли незнайомці сіли та поїхали, дівчина поспішила туди, куди вони відносили мішок. Побачивши жінку похилого віку, вона доторкнулася до пульсу. Жива! Щоправда, непритомна. Молода рятівниця відразу набрала чоловіка і повідомила про бабусю. Коли приїхав чоловік, вони разом віднесли стареньку у машину. На шляху Валентина Петрівна прийшла до тями. – Де я? – Запитала вона. – Ми вас знайшли, – відповіла їй Ірина. – Ви пам’ятаєте, як опинились у снігу? – Так. Пам’ятаю. Ми з племінником квартиру продавали. Потім чай пили.
Ох вже цей чай… Льоша мені в нього щось насипав! Потім їхали до села, двоє мене кинули в кучугуру. Позбавився тітоньки родич! – Давайте, я вас розітру, – запропонувала дівчина, дістаючи з аптечки крем. – З вами тепліше, – посміхнулася бабуся. – Так би пропала я. А пізніше родина Ірини та сама Валентина Петрівна звернулися до поліції. У справі старенької почалося розслідування. Молода жінка запропонувала Валентині пожити поки що у них з чоловіком. Всяке в житті буває, адже поки квартиру повернеш, свій дах над головою потрібний. Через кілька тижнів літній жінці повернули її квартиру. Олексія та його спільника посадили за шахрайство. А навесні, як і планувала Валентина, вона продала квартиру та придбала будиночок у селі. Ремонт там не був потрібний, і бабуся з радістю зайнялася городними справами. Влітку в гості Ірину з чоловіком запрошувала. Доброту цієї сім’ї бабуся не забувала ніколи.