Рита, пішовши у відпустку, запропонувала чоловікові: – Вітю, давай з’їздимо до села? Все одно на морі не вийде, а до кінця відпустки ще два тижні. Вона не встигла домовити, як Віктор перебив: – Що там робити у твоєму селі? У тебе там нікого з рідних не залишилося. Навіщо їхати туди? – Ти не даєш мені пояснити, – Рита важко зітхнула. – Мама вже три ночі поспіль мені сниться. Щось каже, але слів не розібрати. Руку витягає убік, показує кудись. Сьогодні, нарешті, розглянула: старі хати на березі річки. Це точно наше село! І в іншій руці у неї глечик. Вона простягає його мені, щось пояснює, але нічого не зрозуміло. – Рито, ну ти вигадала! Через якийсь сон тягтись чорт знає куди? Це ж не поряд. Ні, ми нікуди не поїдемо. – Вітю! Я відчуваю, що це непростий сон. Це щось важливе. І сидіти вдома вже набридло. Ти сам казав, що хоч би за місто вибратися треба. Після довгих умовлянь Рита переконала чоловіка.
Спочатку вони вирішили з’їздити на день, але потім Віктор запропонував: – Погода хороша, можна біля річки скупатися, відпочити. Ночуємо в готелі у найближчому містечку, а вранці заїдемо до монастиря, подивимося, хліба купимо. І ввечері додому. Чудова поїздка, що скажеш? Рита погодилася. Коли вони під’їхали до села, Віктор помітив піщаний спуск до річки, і вони вирішили скупатися. Після плавання перекусили бутербродами, які Рита наперед приготувала. – Ти молодець, що витягла мене сюди, – зізнався Віктор, допиваючи чай з термоса. – Тут чудово. Таке небо, така природа! У місті цього не побачиш. У селі все дуже змінилося. Стару хату Ритиної бабусі давно знесли, а ділянку продали. – Ви когось шукаєте? – З нового будинку виглянула жінка. – Здрастуйте, – привіталася Рита. – Ні, ми просто гуляємо. А тут же раніше тітка Зіна жила? – Так, тут. Тепер її син Микола з сім’єю. Живуть добре, троє дітей. – Цікаво, – замислилася Рита. – Мама уві сні показувала на цей будинок. А в руці в неї глечик був.
Дивно, що це могло б означати? У цей момент із сусіднього будинку вийшов чоловік. – Доброго дня! – привітав він. – Це Микола, син тітки Зіни, – представила його господиня будинку. Микола уважно глянув на Риту, і його обличчя змінилося. – Рита?! Невже це ти? Я тебе стільки років шукав! Мати перед смертю просила знайти тебе, але я й не міг подумати, що ти сама сюди приїдеш. – Шукав мене? Навіщо? – здивувалася Рита. – Зараз все поясню, проходьте до хати. У затишному та прохолодному будинку Микола посадив гостей за стіл, а його дружина Марина налила чаю. – Рито, – почав Микола, дістаючи старий фотоальбом, – дивись, це твоя мама з тобою на руках, а ось моя мама тримає мене.
Ти ж пам’ятаєш, як у дитинстві ми товаришували? Ти мені як сестра, молочна сестра. – Молочна сестра? – Рита здивовано подивилася на нього. – Так. Твоя мама тоді зовсім знесилила, молока в неї не було. Моя мама взяла тебе на вигодовування. Вона тебе виростила, можна сказати. Перед смертю вона попросила передати тобі цю історію і твою спадщину. Микола виніс з кімнати невеликий перстень. – Це тобі, мама зберігала його для тебе. Рита одягла каблучку і ледве стримала сльози. – Дякую, Миколо, – тихо сказала вона. – Дякую, братику. Наступного дня вони затрималися у Миколи. Віктор уже домовився з ним про спільну рибалку. Тепер у Рити з’явилася молочна рідня, і разом з каблучкою вона забрала з собою почуття тепла та близькості до своєї родини.