Ми з чоловіком уже майже десять років працюємо за кордоном у Німеччині. 2015 року обоє залишилися без роботи, зарплату нам так і не виплатили, окрім жалюгідних кількох тисяч гривень. Але у нас на руках були діти, яких треба було годувати, одягати та ростити. Іншого виходу не було, окрім як виїхати на заробітки. Чоловік, Петро, влаштувався водієм фури, мандруючи всією Європою, а я почала працювати фасувальницею на заводі. Спочатку думала, що це тимчасово – рік-два, накопичимо грошей і повернемося.
Але зрештою розтяглося все на довгі десять років. Ми звикли до такого ритму життя. Але й про дітей ми ніколи не забували. Старшій дочці купили квартиру, зробили гарний ремонт. Син залишився жити у нашому домі, привів туди дружину. Невістка Христина виявилася чудовою господинею та матір’ю. Як і багато інших заробітчан, ми передавали дітям гроші, продукти, а для онуків – гостинці. Зараз у нас уже два дорослі сини, які служать. Петро через стан здоров’я може виїжджати за кордон. Нещодавно Андрій та Микола, син та зять, взяли відпустку, а ми з чоловіком вирішили приїхати до України на свята.
Привезли подарунки, солодощі та велику суму грошей – 10 тисяч євро. Хотіли розглянути варіанти купівлі житла чи вкладення у бізнес, щоб гроші почали приносити дохід. Коли ми приїхали, Христина та Іра приготували чудову вечерю, і до нас зайшла сестра Петра, Ольга. Наші стосунки з нею завжди були напруженими. Вона не прагне стабільності, працює касиром, живе у квартирі покійної матері і ніколи не відрізнялася відповідальністю. Петро відмовився від частки у спадку, щоб зберегти відносини з сестрою, але це не допомогло. — Ти так погарнішала на заробітках! — одразу почала Ольга, обсипаючи мене компліментами. — Дякую, — коротко відповіла я, передчуваючи, що піде далі. — Ну, звісно, у Німеччині живеш, як у раю. Єврики сиплються прямо в руки! А я тут за копійки горбачусь. Після недовгих скарг Ольга перейшла до суті: — Мені потрібно трохи грошей.
Адже зима на носі, світло відключають, а я замерзну. — І що ти хочеш купити? — спитала я, хоч уже здогадувалася. — Генератор. Такий добрий, потужний. Коштує лише 35 тисяч гривень. Ми могли б дозволити собі допомогти їй, але вирішили, що вистачить потурати її капризам. — Можемо дати 10 тисяч, — сказала я. — Цього вистачить на непогану модель. Подивися у Христини – цілком вистачає на кілька годин роботи. — Вам що, для сестри шкода? – обурилася Ольга. — Справа не в жалості, — спокійно відповіла я. — Просто нема рації переплачувати. Та й ми знаємо, що ти ці гроші не повернеш.
Ольга почервоніла від злості і кинула мені в обличчя: — Ось як заробітки вас зіпсували! Вже рідній сестрі допомогти не можете! Я не витримала: — А що тебе тут тримає? Поїхали з нами до Німеччини, побачиш, як там ці гроші заробляються! Сестра Петра встала і пішла, грюкнувши дверима. Після цього наші родичі швидко дізналися про те, що сталося. На щастя, тітка нас підтримала, бо розуміє, як Ольга звикла користуватися нашою добротою. Не розумію, як люди можуть думати, що гроші на заробітках дістаються легко. Адже ми працюємо з останніх сил, гробимо своє здоров’я, щоб забезпечити дітей та онуків. Чому ж це викликає лише заздрість та невдоволення?