Нещодавно мама сказала мені, щоб я приїхала і забрала всі речі з її квартири. — У нас через тебе не розвернутися, — заявила вона. Родичі розчарувалися в мені, бо я відмовилася подарувати гроші братові Олегу на перший внесок за квартиру. Так-так, саме подарувати, а не позичити, адже чудово знаю, що Олег мені їх ніколи не поверне. Мені треба виговоритись, може, стане легше. Це ж несправедливо з їхнього боку, особливо піднімати такий скандал перед Різдвом та Новим роком. Коли я поїхала навчатися до обласного центру, одразу почала підробляти. Спочатку я жила у гуртожитку, потім з подругою винайняли квартиру. Я не хотіла залежати від батьків, тому намагалася не лише заробляти на себе, а й допомагати їм. Мама гроші від мене не брала, але завжди просила привезти щось потрібне: колготки, спідню білизну чи футболку. Про продукти я взагалі мовчу — щоразу приїжджала з повною сумкою.
Мама живе у трикімнатній квартирі з моїм братом Олегом. Батька вже три роки як немає з нами. Олег ніколи не хотів навчатись. Після школи він поїхав на заробітки до Польщі, але все, що зміг купити, це стару машину. Повернувшись, він почав працювати таксистом. Згодом Олег одружився та привів дружину Світлану до маминої квартири. Грошей у них ніколи не вистачало, бо брат жив одним днем. Отримають зарплату — і за кілька днів усе витрачають. Їм допомагала і мама, і батьки невістки. Олег знав, що вони не пропадуть, тож не намагався збільшити дохід. Нині у Олега та Світлани двоє дітей, а третій вже на підході. Тепер вони вирішили, що у маминій квартирі стало тісно, і задумалися про іпотеку. Я ж продовжую жити у орендованій квартирі зі своїм хлопцем Антоном. Ми плануємо весілля, але лише після Перемоги. Зараз у нас стабільний прибуток: Антон працює програмістом, а я веду інтернет-магазини, які приносять прибуток.
Ми не витрачаємо зайвого, збираємо на власне житло, щоб після весілля було своє гніздечко. Мама знала про мої плани, але все одно натякнула Олегу, щоб він звернувся до мене по допомогу. — Вони хочуть взяти квартиру, але грошей на перший внесок вони зовсім не мають, — сказала вона. Коли я відмовила братові, він вискочив з моєї квартири злий. Олег сподівався, що я віддам йому все до копійки, адже в нього діти, а в мене з Антоном їх нема. Ту ж думку озвучила і мама телефоном: — У тебе немає совісті. Ти бачиш, як важко Олегу. Він твій брат, могла б допомогти. Ти завжди тільки про себе думаєш. Потім вона додала: — Забирай свої речі з нашої квартири. У нас тут без твого мотлоху не пройти. І на Різдво навіть не приїжджай. Олег на тебе гнівається і бачити не хоче. Та й я особливо не горю бажанням тебе бачити. Я подумала: нічого страшного. Заберу речі, знайду їм місце у орендованій квартирі. А як купимо свою, перевезу туди. Я могла б позичити братові гроші, але чудово знаю, що він не поверне їх. І він навіть не просив позику — просто хоче, щоб я подарувала їх. Бо в нього діти… А як би ви реагували на такі заяви від родичів?