Зроду не була на таких прийомах, і тепер не знаю, як відмовити сина від цього шлюбу! Адже він потрапить у таку родину, що не дай Боже, усе життя доведеться сидіти на таких недоїдках, якими нас пригощали майбутні свати

Знаєте, я ніколи не бувала на таких прийомах, і тепер просто не уявляю, як відговорити сина від цього шлюбу! Адже він потрапить у таку родину, що не дай Боже, все життя доведеться сидіти на таких недоїдках, якими нас пригощали майбутні свати! Я зроблю все, щоби син передумав. Ми з чоловіком – звичайна сім’я. Живемо у районному центрі Полтавської області у квартирі, є дача, де ми вирощуємо небагато продуктів та відпочиваємо душею. Я працюю вчителем, чоловік – начальник відділу у державній службі. Ми ніколи не жили в розкоші, але завжди намагалися, щоб у будинку був затишок, щоб діти росли в коханні і їм всього вистачало. У нас двоє дітей: старша дочка Оля та син Андрій. Між ними три роки різниці, обидва вже дорослі. Донька заміжня, живе з чоловіком у Польщі. Вони колись поїхали на заробітки і залишилися там, недалеко від Варшави. Син Андрій тепер теж живе окремо, винаймає квартиру в Полтаві і працює в хорошій компанії. Обидві наші дитини здобули вищу освіту, знають англійську мову. Ми пишаємось ними, чого вже приховувати.

 

Advertisements

Я завжди вчила дочку бути гарною господаркою, і тепер її чоловік та свекри постійно її хвалять. Ми з Олею любили готувати разом: вона навчилася в мене робити і голубці, і вареники, і холодець, і котлети, а борщі та супи для неї взагалі не проблема. Андрій теж не відстає: він легко приготує смачні макарони чи яєчню, а шашлики з батьком на вогні – це взагалі їхня коронна страва! Але ось потрапив наш Андрій у ситуацію, яку я навіть уві сні уявити не могла. Йому 28 років, і він вирішив одружитися. Все з Кароліною у них закрутилося так швидко, що ми ледве встигли зрозуміти, що відбувається. Спершу раділи: дівчина приємна, Андрій буквально сяяв від щастя. Але кілька днів тому ми з чоловіком поїхали до Полтави до майбутніх сватів. Досі не можемо відійти від того, як нас там прийняли.

 

Ми приїхали не з порожніми руками: привезли ігристе, торт. А нас пригостили… локшиною швидкого приготування! Так-так, найдешевшою «мівіною», якої у нас вдома навіть близько немає. Кожному поклали в тарілку по брикету цієї локшини, залили окропом і накрили тарілками, щоби «запарилося як слід». На столі стояло ще пару салатів у пластикових контейнерах з супермаркету. І все! Ось це ми «поїли». Ще у сватів є великий собака, лабрадор. Так ось, цей собака сидів за столом з нами і їв з миски, в яку сваха поклала консерву. Ми з чоловіком ледве стримувались. Такт не дозволяв нам щось сказати, але ми просто рахували хвилини до того, як зможемо піти. Зараз ми радимося з чоловіком і думаємо, як вчинити. З сином поки не говорили. Ми не знаємо, як йому пояснити, що цей шлюб може стати великою помилкою. Адже якщо у сватів такий рівень життя, то на що чекає нашого Андрія? Хіба я не права, переживаючи за його майбутнє?

Advertisements