Свекри розділили двоповерховий будинок між моїм чоловіком Григорієм та його братом Андрієм. Ми повністю відремонтували свою частину, замінили все, що можливо. Але тепер, коли дружина Андрія оголосила, що чекає на дитину, свекруха, Надія Петрівна, наполягає, щоб ми помінялися місцями з Андрієм, бо їм з новонародженим буде зручніше на першому поверсі. Я категорично проти цього “цирку”. В їхній частині будинку вогкість і пліснява, а брат чоловіка роками ігнорував стан житла, поки ми працювали і вкладалися у свій затишок. – Це просто несправедливо! – Вигукнула я, коли свекруха запропонувала поступитися нашою частиною братові чоловіка. – Ми вклали в цей будинок душу, час та гроші, а тепер маємо переїхати? Це нормально? Григорій мовчки сів за стіл, потираючи скроні. Він завжди уникав конфліктів, але, схоже, цього разу сам не знав, як реагувати. Його мати продовжувала пояснювати: – Катерині з дитиною буде важко підніматися на другий поверх. Це ж заради малюка! Я зітхнула, намагаючись стримати роздратування. – Чому вони не подумали про це раніше? Ми теж ростимо дітей, і нам важливо, щоб вони жили у комфортних умовах. Якщо Андрій не вкладався у ремонт, це його вибір. Чому ми повинні виправляти їхні помилки?
Дванадцять років тому, коли ми тільки-но одружилися, свекри розділили будинок. Нам дісталася квартира на першому поверсі, бо я була вагітна. Андрій одержав верхній поверх. Але наше житло тоді залишало бажати кращого: старий будинок, збудований у 50-х роках, вимагав капітального ремонту. Ми розпочали з нуля. Ми повністю замінили електропроводку, сантехніку, вирівняли стіни, встановили сучасну ванну кімнату. Навіть фасад будинку поновили. На все пішли наші заощадження, а частину ремонту зробили на кредитні гроші. Ми створили затишний будинок для нашої родини – для нас та наших дітей, Оленки та Максима. Андрій, навпаки, роками жив, не переймаючись своїм поверхом. Ті ж облуплені стіни, старий лінолеум, грибок у ванній – він витрачав гроші на розваги та подорожі, ігноруючи стан свого житла. – У вас уже все готове! – намагалася переконати мене свекруха. – А в Андрія також можна все оновити. Ви ж такі майстри!
– Майстри? – спалахнула я. – А гроші хтось дасть? Ми тільки-но виплатили кредити за свій ремонт! Григорій підтримав мене: – Мамо, це несправедливо. Ми вклалися у свою частину, а Андрій нічого не зробив. Чому ми маємо за нього платити? Але Надія Петрівна не вгамувалася: – Ви молодші, у вас більше сил. А Катерині буде важко з дитиною. – Якщо їм складно, ми можемо допомогти – сходити до магазину, погуляти з візком. Але міняти житло? Ні, – твердо відповіла я. Свекруха пішла скривдженою, але я відчувала, що на цьому справа не закінчиться. За кілька днів Григорій повернувся додому засмучений: – Андрій хоче подати до суду, щоб поділити будинок. Каже, що у документах не зазначено, кому яка частина належить. Я була в шоці. Ми завжди думали, що нашу частину закріплено за нами. На щастя, я зберегла всі чеки та документи на ремонт. Ми звернулися до юриста. Мені боляче думати, що цей будинок може розірвати нашу родину. Я не хочу ворожнечі, але й підкорятися несправедливості не маю наміру. А як ви думаєте? Чи варто поступитися заради миру в сім’ї, чи потрібно боротися за своє? Може, є якийсь інший вихід?