Ми з братом виросли у небагатій сім’ї і з дитинства звикли всім ділитися. Я старша сестра, тож нерідко віддавала Олегові щось краще, адже він молодший. Олег завжди прагнув жити добре і розумів, що наші батьки, які працюють на заводі, допомогти нам особливо не зможуть. Тому брат рано почав докладати зусиль, щоб змінити своє життя. Вже під час навчання в інституті він шукав підробітку. Пізніше він почав возити товари з Чернівців та продавати їх на місцевому ринку. Спочатку він мав маленький намет, але згодом це виросло в серйозний бізнес. Тепер Олег має кілька магазинів, він їздить дорогою машиною, живе з дружиною та сином у великому будинку в курортному селищі неподалік обласного центру. Його дружина Ольга ніде не працює, вона займається будинком.
Їхньому синові вже 15 років, але після декретної відпустки Ольга так і не повернулася на роботу. Я теж заміжня, у нас з чоловіком доросла дочка Юля, якій уже 20 років. Вона студентка та навчається в університеті на викладача англійської мови. Якось Олег подзвонив мені і запитав, чи може Юля допомогти його синові з англійською. Потрібно було провести кілька занять. Юля погодилася, але ми не могли їздити до брата щодня, тому що ми не маємо машини. Тож вирішили залишитись у Олега на кілька днів. Я планувала погостювати в його великому будинку з сауною, а Юля – підтягнути англійську з двоюрідним братом. Ми пробули у них тиждень.
Перед від’їздом я випадково почула братову розмову з його дружиною. Олег казав, що не може взяти з нас гроші, а Ольга наполягала на тому, що ми зобов’язані заплатити за наше перебування у них. Вона підрахувала, що година занять коштує 200 гривень, а за сім днів це близько півтори тисячі. Вона порівняла цю суму з орендою номера в їхньому селищі, який коштує стільки ж, але за добу. «І харчування теж», – додала вона. Загалом, за її словами, ми залишилися винними покрити їхні витрати. Мені стало так прикро, що я мало не розплакалася. З собою я мала лише 4 тисячі гривень – останні гроші до зарплати. Коли ми їхали до брата, я купила гостинців на півтори тисячі, але тепер це здавалося недостатнім. Вдавши, що нічого не чула, я запропонувала братові гроші перед від’їздом. Олег хотів відмовитись, але Ольга так на нього подивилася, що він таки взяв їх. Так пройшов наш візит до брата. Думаю, найближчим часом я не поїду до нього. До речі, мати збирається до них на Різдво. Цікаво, чи він візьме гроші з неї?