– Хіба можна бути такими егоїстами? Та ще й на Різдво! Адже на вас розраховують діти та онуки! – обурилася моя дочка, коли я розповіла їй про наші плани на свято

Ми з чоловіком все життя жили заради дітей. Працювали в селі з ранку до ночі, відкладали кожну копійку. Виховали дочку та двох синів, допомогли їм стати на ноги, придбати житло. Навіть на будівництві колись працювали, щоб заробити. І зараз продовжуємо працювати, вирощуємо овочі, тримаємо господарство, допомагаємо дітям і продуктами, і грошима. До того ж, діти привозять до нас онуків на всі канікули. Ми ніколи не відмовляємо і не беремо з них жодної копійки за утримання малих. А на Різдво у нас, за традицією, збирається вся родина. Я накриваю великий стіл з 12 страв, будинок повний гостей, а після свята ще тиждень прибираю.

 

Advertisements

Нас це тішило, але, чесно сказати, обходилися такі свята нам у чималу суму. І цього року, підрахувавши витрати, ми зрозуміли, що цінники зросли, і суми стали надто великими. Чоловік, подумавши, запропонував: – Знаєш, мій друг розповідав, що вони з дружиною за 400 євро з’їздили в тур Європою. Були у Празі, Відні, Кракові. Може, вистачить з нас цієї благодійності? Життя коротке. – А як же діти? Адже вони приїдуть! – Нічого, нехай самі накривають столи. Наступного дня він пішов до знайомого і той допоміг підібрати тур. Ми з радістю оформили поїздку на Різдво. Але розповісти дітям про наші плани наважилися лише за кілька днів до виїзду. 23 грудня, нічого не готуючи, ми поїхали. За кілька днів до цього зателефонувала дочка. – Ми будемо у вас десь о 16:00. – Коли? – На Святвечір.

 

– Але ж ми вас не запрошували. – Як це? Це ж є традиція. – Нас удома не буде. Повисла мовчанка, а потім: – А як же? А куди ви? А що нам робити? – Влаштуйте свято у себе, запросіть братів з дружинами. Буде весело. – Це доведеться кілька днів біля плити стояти. – Звичайно. А потім ще довго прибирати. Після цього почали дзвонити сини. Вони ображалися, обурювалися, думали, що ми все скасуємо. Але ми не збиралися цього робити. 23 грудня ми сіли в автобус і вирушили у подорож. Знаєте, це було перше Різдво, коли ми справді насолоджувалися святом. Я не переживала, чи вистачить всім їжі, а чоловік міг спокійно відпочити від шуму. Повернувшись, ми вирішили зробити такі подорожі нашою новою традицією. Коли я із захопленням розповідала дітям про подорож, вони тільки дивувалися: – Мамо, навіщо вам це у вашому віці? – Мені 67, татові – 70. Для Європи ми ще зовсім молоді! – Це егоїстично. У вас діти, онуки, а ви тікаєте! А ви як вважаєте, чи правильно ми вчинили? Що ви зробили б на нашому місці?

Advertisements