Коли я виходила заміж за Анатолія, я була впевнена, що саме з ним по-справжньому буду щаслива. Але не минуло й двох років, як він пішов до моєї найкращої подруги. Спочатку все було чудово: кохання, плани на майбутнє, народження нашої дочки. Але раптово почалися проблеми зі здоров’ям. Я перестала ходити, і ніхто з лікарів не міг пояснити причини мого стану. Вони розводили руками, не даючи ніяких прогнозів. У цей складний момент мій чоловік замість того, щоб підтримати мене, зібрав речі та пішов. – Мені потрібна здорова дружина, – кинув він на прощання. Я була в розпачі, не уявляла, як давати собі раду далі. Нашу дочка забрала свекруху, відчуваючи провину за вчинок свого сина. А мене почав доглядати мій батько. Без його допомоги я просто не вижила б. Мені довелося звільнитися з роботи. Я не хотіла, щоб колеги знали про мою біду, тому тихо подала заяву про звільнення і зникла з їхнього поля зору.
Через кілька місяців стан трохи покращився, і я змогла пересуватися на інвалідному візку. Якось батько допоміг мені виїхати з під’їзду, щоб я могла сходити до магазину. Але шляхом я зрозуміла, що впоратися з покупками і повернутися назад сама не зможу, тому вирішила повертатися. У цей момент я почула, як мене хтось гукнув. Обернувшись, я побачила свого колишнього начальника Руслана Ігоровича. Він впізнав мене одразу і, помітивши мій стан, був здивований, але ніяк не показав цього. Руслан запропонував допомогу, і ми трохи поговорили дорогою. Руслан Ігорович завжди був суворим, але справедливим. Раніше ми з подругами іноді сміялися з нього, адже він жив з мамою і не будував особистого життя. Моя подруга Світлана тоді казала, що він «не може відірватися від маминої спідниці». Світлана і була тією подругою, яка пізніше увела мого чоловіка. Ми познайомилися з Анатолієм разом – у кафе.
Світлана спочатку була у захваті від нього, але він вибрав мене. Очевидно, вона так і не упокорилася з цим. Руслан допоміг мені купити все, що потрібно в магазині, а потім наполіг, щоб відвезти мене додому. Там він несподівано взявся готувати. – Я люблю готувати. Зараз зроблю щось смачне, – сказав він з посмішкою. Руслан розмовляв зі мною без тіні жалості, а навпаки – зі щирим бажанням підтримати. За обідом він розповів, що нещодавно втратив маму, яку довго доглядав. Його наречена тоді пішла від нього, не бажаючи дбати про лежачу свекруху. Мені стало соромно за минулі глузування. Руслан зізнався, що я йому давно подобалася, але він завжди уникав романтичних відносин на роботі, та й я була заміжня. Після моєї розповіді про ситуацію, що склалася, він запропонував допомогу і познайомив мене з хорошими лікарями. Через півроку я зробила перші кроки. Це була невелика перемога, але для мене – великий успіх. Руслан зробив мені пропозицію, і ми одружилися. Ми забрали дочку від свекрухи, а Руслан прийняв її як рідну. Вона одразу почала йому довіряти, адже діти відчувають доброту. Зараз мій чоловік будує для нас будинок за містом, упевнений, що там мені буде легше та комфортніше. Нещодавно до мене прийшов Анатолій. У нього зі Світланою нічого не склалося, і він став зловживати алкоголем. Його мати порадила йому спробувати повернутися до мене, але я навіть не думала про це. Тепер у мене є найкращий чоловік у світі, і жодні минулі помилки більше не важливі.