– Наталю, тут така справа, твоя сестра заміж виходить! – Повідомила мені мама, якраз у той момент, коли я приміряла весільну сукню. До нашого з Сергієм весілля залишався лише місяць. – Добре, – відповіла я. – Люба – молодець. Але я навіть не знала, що в неї є наречений, а ти кажеш, що вона вже виходить заміж. Ну, нічого, я рада за неї. Тільки вам з татом буде важко організувати два весілля поспіль. Мама зам’ялася: – Доню, ось про це я й хотіла поговорити. Ми з батьком справді не потягнемо дві урочистості, тому вирішили, що Люба вийде заміж того ж дня, що й ти. Наташенько, ти ж не проти? Мене немов струмом вдарило. Я два роки чекала на своє весілля, ми з Сергієм ретельно готувалися, я мріяла про ідеальне свято. І тепер мені пропонують розділити цей день з сестрою? – А вона не може почекати бодай рік, щоб ви з татом встигли накопичити грошей? – Запитала я. – Заодно і зі своїм нареченим ближче познайомиться.
Вони ж скільки знайомі – тиждень, два? Мама спохмурніла, явно розчарована моєю відповіддю: – Не думала, що виростила таку егоїстку. Тобі не хочеться щастя для сестри? І до твого відома, зустрічаються вони вже півтора місяці. Люба закохана, Вадим теж хоче одружитися, то чого чекати? А тут все готово – зал замовлений, гості ті самі. Просто принесуть два конверти замість одного. Наташа, подумай, адже ти нічого не втрачаєш, а для нас з батьком це велика економія. Я знала характер мами та розуміла, що від своєї ідеї вона не відмовиться. Але я не уявляла, як розповісти про це Сергію, що за центральним столом для молодят будемо не тільки ми, і що свято доведеться ділити з моєю молодшою сестрою. Декілька днів я ходила сумна, поки Сергій не спитав прямо, що трапилося. Я все йому розповіла. Він спочатку не повірив, подумав, що я жартую. Але коли зрозумів, що це правда, теж сильно засумував. Розуміючи, що мама вже все вирішила і розраховує «заощадити» на наших весіллях, я пішла до Люби, сподіваючись переконати її, що влаштовувати весілля в один день – погана ідея. Люба зустріла мене холодно:
– Чого прийшла?.. Мама вже все розповіла. Ти заздриш? Чи думаєш, що тільки ти заслуговуєш на щастя? – До чого тут заздрість? Я просто намагаюся пояснити, що ти можеш вибрати іншу дату для свого весілля. – Я не хочу чекати! І чому це я маю чекати? Якщо тобі не подобається ідея спільної урочистості, то сама відкладай своє весілля, – відрізала Люба. Я зрозуміла, що ні мама, ні сестра не відмовляться від своєї витівки. Вони обидві вирішили зіпсувати мені найважливіший день у житті. Дорогою додому я згадала наше дитинство з Любою. Ми з нею майже ровесниці, різниця лише півтора роки. Але вона завжди хотіла все, що мала я. Якщо я чинила опір, мама вставала на її бік, і Люба все одно отримувала своє. Але одна річ – віддати улюблену ляльку чи допомогти з домашнім завданням, і зовсім інша – поступитися днем свого весілля, заради якого я стільки готувалася. Ми все організували, про все домовились. А їй лишилося тільки надіти сукню та прийти. Тепер я не знаю, що робити. Може взагалі скасувати весілля? Просто розписатися з Сергієм у РАГСі і поїхати кудись у гори. Як ви думаєте, що краще: погодитися на спільну урочистість або скасувати все, а мама з Любою нехай самі розбираються?