— Олено, завтра Різдво, а ти така сумна. Що трапилося, люба? — Матвій підійшов до дружини і так тепло глянув їй у очі, що вона зрозуміла: йому можна довіряти. І ще вона більше не могла приховувати правду. — Матвію… я давно хотіла розповісти тобі все, але не знала, як. Одним словом, я не та, за кого себе видавала. У будинку вже смачно пахло кутею та свіжими пончиками. На дивані діти старанно розучували колядку «Нова радість стала». Матвій ще недавно дякував Богові за те, як вдало склалося його життя: у нього є кохана дружина, двоє чудових дітей, і їхній будинок наповнений затишком та достатком. Що ще потрібне для щастя? Але тут Олена зізналася, що приховує щось важливе. Їй було важко розпочати цю розмову. Матвій не квапив її, він давно навчився бути терплячим.
Матвій та Олена познайомилися на роботі. Він був директором фірми і відразу звернув увагу на перспективну співробітницю, яка швидко просувалася кар’єрними сходами. Їхнє спілкування почалося виключно з робочих питань, але незабаром між ними пробігла іскра, і вони почали зустрічатися. Матвій полюбив Олену за її зовнішність, але ще більше за серце. На роботі вона була суворою та зібраною, але вдома ставала ласкавою та дбайливою. Того вечора Олена готувала святкову вечерю, але було помітно, що вона схвильована і ось-ось заплаче. — Може, скажеш, що сталося? — порушив тишу Матвій. — Я не все тобі розповіла. Я не сирота, Матвію. У мене була мама, і… вітчим. Мама часто випивала, я росла сама собою. А потім сусід, дядько Степан, який був набагато старший за неї, одружився з нею, щоб ми не залишилися без даху над головою. Але, на жаль, це була неблагополучна родина.
Я не хотіла тобі цього розповідати, боялася, що ти мене будеш соромитися. Краще бути сиротою, ніж мати таке минуле. Олена на мить замовкла, намагаючись стримати сльози. — Після смерті мами мене забрали до дитячого будинку, бо вітчим не зміг зібрати документи, щоби залишити мене в себе. Але він завжди підтримував мене, купував їжу та одяг. Я йому за це дуже вдячна. Вона продовжила розповідати, як вступила до університету та як вітчим, незважаючи на тиск родичів, намагався їй допомогти. Але все змінилося, коли до нього переїхав племінник, який згодом усунув Олену від спілкування з вітчимом.
Олена закінчила розповідь: — Сьогодні я бачила його… біля магазину. Він просив милостиню. Матвій моментально ухвалив рішення: — Показуй, де ти його бачила. Сідай у машину, ми маємо його знайти. Вони приїхали на те місце, де Олена бачила вітчима. На щастя, він все ще був там. Матвій та Олена відвезли його додому. Вже в їхній затишній квартирі вітчим розповів, що племінник продав його будинок і зник. — У вас тепер є дім та сім’я, — сказала Олена, обійнявши вітчима. Матвій схвально кивнув. Того вечора в будинку панував справжній дух Різдва. Діти раділи новому гостю, а за столом сім’я зібралася у повному складі. Адже ніщо не приносить більшого щастя, аніж єдність близьких людей.