– У нас кредити, мамо. Олег не може просто так працювати в тебе. Ми потім твоє «дякую» до боргів не докладемо, – сказала мені дочка з явним невдоволенням. Олені зовсім не сподобалося, що я звернулася до її чоловіка, мого зятя, з проханням допомогти мені з ремонтом. Сказала вона це так різко, що в мене не залишилося вибору – довелося шукати майстрів та готуватись платити їм гроші. Мені було дуже прикро. Мій зять професійно займається ремонтами, і я сподівалася, що він допоможе мені. Ми з Олегом уже про все домовилися: він сказав, які матеріали потрібні, а я їх купила. Але варто було мені подзвонити, щоб уточнити, коли почнемо, слухавку взяла дочка. – Мамо, – почала вона з докором, – ти забираєш у Олега дорогоцінний час. За цей час він міг би заробити гроші, а не займатись твоїми справами безкоштовно. Я розгубилася. Не знала, що відповісти. Це було так несподівано, що в мене не знайшлося слів. Я завжди допомагала дочці, ростила її дітей. Потім поїхала працювати до Греції, щоб допомогти їм з житлом – купила для них двокімнатну квартиру.
Ніколи не було такого, щоб я відмовила їм у допомозі. Але тепер моя дочка вирішила, що в мене є гроші, і я маю наймати майстрів, а її чоловік не зобов’язаний допомагати «безкоштовно». Я нещодавно повернулася з Греції. Стала відчувати себе неважливо і вирішила, що напрацювалася. Квартиру дочці я купила, на ремонт будинку накопичила, час і відпочити. Я була впевнена, що після всього, що я для них зробила, дочка не відмовить мені у допомозі. Але вона заявила, що її чоловік працюватиме тільки за оплату. Мені було так боляче, що не передати словами. Але, щоб не наймати чужих, я запропонувала заплатити зятю. За таких умов Олена погодилася. Олег три тижні робив ремонт, я заплатила йому за ринковими цінами. Йому самому було незручно брати в мене гроші, а моя дочка не бачила в цьому нічого дивного. Зять зробив все якісно, акуратно, але я залишилася зовсім без грошей – все пішло на ремонт.
Я знову поїхала до Греції, щоб заробити на старість. Я зрозуміла, що покладатися можу лише на себе. – Правильно, мамо, робиш, – сказала мені дочка. – Чого тобі тут сидіти? Але я її не слухала. Моя образа була надто велика. Справа навіть не в грошах, а у відношенні. Олена була впевнена, що я знову допомагатиму їй, коли поїду, але я вирішила, що тепер буду збирати гроші тільки для себе. Нехай моя дочка дбає про свою сім’ю самостійно. Нещодавно вона зателефонувала і спитала, де ключі від мого будинку. Вони хотіли провести там Святвечір та Різдво – дітям у селі цікавіше. Я відповіла, що на цей раз ключі я залишила при собі і пускати їх у будинок не збираюся. Це стало останньою краплею. Олена кинула слухавку та заблокувала мене. Але хіба я не права? Це вони мають на мене ображатись? Перед святами все це особливо неприємно. Але я не почуваюся винною. Мені треба думати про себе, а дочка нехай сама вирішує свої проблеми. Як ви вважаєте, я вчинила правильно?