Дзвонила її мама, Ірина Петрівна. – Привіт, мамо, – відповіла Наталя, піднімаючи слухавку. – Як справи? Що так рано дзвониш? – Дочко, термінова справа! – вигукнула Ірина Петрівна. – Скажи йому, що зі мною так розмовляти не можна! – Кому «йому»? – здивувалася Наталя. – Звичайно, твоєму Василю! – невдоволено випалила мама. Наталя внутрішньо зітхнула. «Знову Василь у чомусь їй не догодив», – подумала вона. – Мамо, що саме зробив мій чоловік? – терпляче уточнила вона. – Я зателефонувала йому вранці, попросила приїхати до села допомогти, а він відмовився! Уявляєш? – Мамо, Василь – відомий юрист, у нього розписана кожна мить. Ти хочеш, щоб він покинув усе і серед тижня приїхав?
– Саме так! – Але ж він зайнятий! Що це за термінова справа? – Я вирішила змінити паркан! – обурено заявила Ірина Петрівна. – Хотіла, щоб Василь допоміг усе розрахувати, з майстром домовитись. – Мамо, але два роки тому він з батьком уже поставив нову огорожу. Що з нею не так? – Не подобається мені тепер цей паркан! Тоді я наполягала на червоному, а зараз хочу кований, з візерунками, – гордо заявила мама. – З візерунками? Ти серйозно? Це ж як на цвинтарі! – Чому б і ні? У нас все красиво, хай люди милуються! – Тато згоден? – Хто його питає? – пирхнула Ірина Петрівна. – Він бурчав, але я його швидко заспокоїла. – Мамо, давай так: я ввечері поговорю з Василем і передзвоню.
Але раніше вихідних він все одно не зможе приїхати. – Добре, чекаю до суботи. Але не довше! – наполягла Ірина Петрівна. Увечері Наталя завела розмову з чоловіком. – Васю, мама не дзвонила тобі сьогодні? – Дзвонила, – усміхнувся він. – Що, вже поскаржилася? – Гірше. Попросила провести з тобою виховну розмову. – Наташа, я попереджав твою маму, що яскраво–червоний паркан їй швидко набридне. І ось тепер вона хоче кований. – Прийдеться обговорити з татом. У вихідні ми їдемо до них на деруни. – А паркан? – Деруни, Василю. А там побачимо. Пізніше Наталя зателефонувала батькові. – Тату, що за паркан мама хоче? – Ти не уявляєш! Вона хоче кований чорний паркан, як на цвинтарі.
Наташа, якщо це станеться, я розлучуся і переїду до вас! Наталія засміялася: – Не хвилюйся, тату. Я все залагоджу. Наступного дня Василь привіз до тещі власника ритуального агентства. – Ірино Петрівно, знайомтеся, це Олег Борисович, найкращий фахівець з ритуальних огорож. – Василю, ти з глузду з’їхав?! – А хто ще зможе встановити таку огорожу? Це ексклюзив! – Мені не потрібна ритуальна огорожа! – обурилася теща. – Ну тоді залишимо старий паркан або перефарбуємо його в зелений. – Добре, перефарбовуйте! І ромашки намалюйте! – Здалася Ірина Петрівна. На вихідних, приїхавши до батьків, Наталя побачила новий зелений паркан з ромашками. – Усе село милується, – раділа мама. – А тепер ідемо їсти деруни! Наталя з усмішкою подивилася на Василя: – Який ти в мене молодець!