Андрій сів у машину, невдоволено зітхнувши і тихо пробурмотів: – Усі кажуть, що понеділок тяжкий день… А п’ятниця? Вона теж нічим не тішить. Та й місяць, якщо чесно, як на голках. Його думки знову повернулися на роботу. До кінця місяця залишалося лише кілька днів, а плани він не виконав. Про премію можна було забути, а платити по кредиту все одно доведеться. Та й інших витрат ніхто не скасовував. При думці про гроші Андрій згадав, що обіцяв завтра провести вечір з Євою, своєю дівчиною. — Привіт, — сказав він, набравши її по відеозв’язку. — Завтра ніяк не вийде, треба допомогти другові. — Розважишся без мене? Він намагався виглядати розслабленим і навіть усміхався. Єва надула губи і, дражнюючи, відповіла: – Без тебе? Може, мені знайти іншого? У тебе останнім часом на мене часу зовсім немає. Андрій відчував її приховану образу. Єва давно просила грошей на манікюр, але він відправив їх лише три дні тому, зайнявши в друга.
Завтра ж у плани зовсім не входили ресторани та клуби – просто нема на що. – Не починай, – усміхнувся він. — Обіцяю, наступного тижня виправлюся. А в ці вихідні поклич подруг, замовте їжу, купіть ігристе. — А я так хотіла одягнути свою нову сукню, — награно скривджено додала вона. Андрій мимоволі уявив, як ця сукня привертає погляди інших чоловіків. — Вдягнеш наступного разу, — промовив він і поквапливо додав: — Я зараз тобі переведу гроші. Єва відразу ж повеселішала, послала йому повітряний поцілунок і відключилася. Андрій похмуро пробурмотів: – Переведу… А що? На карті було трохи більше трьох тисяч, з яких дві він таки відправив. Отримавши серце у відповідь у месенджері, він відчув легке полегшення. Завівши машину, Андрій почув підозрілий хрускіт при перемиканні передачі.
– Тільки не це, будь ласка, – промимрив він, ласкаво погладжуючи кермо. Ця машина була йому не просто транспортом. Вона дісталася йому від батька на вісімнадцятиріччя, а тепер, через дев’ять років після його смерті, була єдиним зв’язком з ним. — Обіцяю, премію отримаю — відразу в сервіс, — пообіцяв він машині, яка, здавалося, почула і слухняно рушила з місця. Дорогою він задумався про свої справи. Останні місяці все йшло навперейми. Андрій старався, не лінувався, але результату не було. Доїхавши до супермаркету, він нашвидкуруч вибрав найдешевші продукти. — Онуче, а чи не знайдеться у тебе двадцяти гривень на хліб? — пролунав за його спиною слабкий голос. Андрій обернувся й побачив літнього чоловіка з тремтливою рукою. — Важко вам, діду? — Запитав Андрій, розуміючи, що дрібниці у нього з собою немає. Старий кивнув, вказавши на кудлатого песика, що сидить поруч.
— Це мій вірний друг. Живемо удвох. Іноді доводиться просити… Андрій на мить задумався, а потім простяг дідусю пакет з продуктами: — Візьміть. Старий розгублено забурмотів слова подяки, а Андрій поспішив до машини. Увечері, повертаючись додому через міські пробки, він помітив чорну котячу цятку на дорозі. — Кішка? — Здивувався він, різко зупинившись. Підійшовши ближче, він побачив злякане маленьке кошина. — Ти як сюди потрапив, малюк? – Андрій підняв його на руки. Вдома він насипав кошеняті каші. Той жадібно накинувся на їжу, а потім затишно влаштувався поряд з Андрієм. — Ні, друже, у мене ти не залишишся, — промовив Андрій, думаючи про те, що Єва терпіти не може тварин. Але вранці він зрозумів, що кошеня вже стало частиною його будинку. Понеділок розпочався несподівано. На одному з поверхів у ліфт з Андрієм влетіла дівчина, ледь не збивши його з ніг. — Вибачте! – засміялася вона. — Я тут новенька, переїхала недавно. Так Андрій познайомився з Лізою. Він підвіз її на співбесіду, а ввечері вони разом пили каву. Її відкрита посмішка та щирість полонили його. — Давай завтра побачимося, — запропонував він. — Давай! – радісно відповіла вона. На роботі Андрія чекав приємний сюрприз – контракт з великим клієнтом. Повернувшись додому, він усміхнувся, дивлячись на кошеня: — Чорний кіт – до успіху? Ти приніс мені щастя. Кошеня муркотнуло у відповідь, ніби погоджуючись.