Я добре пам’ятаю ті непрості часи, коли ми з дружиною тільки-но починали жити разом. Грошей тоді майже не було, а заробити щось у нашому маленькому містечку було дуже складно. Тоді я ухвалив непросте рішення: залишити дружину на рік і поїхати за кордон на заробітки. Там я хапався за будь-яку роботу, яка траплялася. Був вантажником, водієм, робив ремонти – буквально майстер на всі руки. За рік удалося заробити пристойну суму. Я заощаджував на всьому, тому що у нас з дружиною була одна спільна мета – купити своє житло. Дружина тим часом пригледіла добрий варіант: трикімнатна квартира в самому центрі міста. Поруч був чудовий сад, чисте повітря, та й сусіди, здавалося, цілком пристойні. Нам все сподобалося, і ми вирішили купити цю квартиру. На покупку пішли всі мої заощадження.
Проте на ремонт грошей уже не вистачило. Жити в квартирі, звичайно, хотілося одразу, тому ми попросили у тещі трохи грошей, щоб хоч би частково упорядкувати житло. Але теща відмовила. Вона сказала, що вона ще має молодшого сина, якому вона відкладає на навчання, і допомогти нам не зможе. Тоді мені і дружині довелося працювати ще більше, викладатись по максимуму. Через два роки ми нарешті зробили відмінний ремонт, а за цей час у нас народився син. Але потім я помітив, що теща почала часто приходити до нас у гості. Іноді вона навіть залишалася ночувати.
Це здалося мені дивним, і я вирішив прямо спитати у дружини, що відбувається. Виявилося, що молодший син тещі знайшов собі наречену, а та категорично не хоче жити з його матір’ю. Тому тещі довелося шукати, де жити, і вона попросилася до нас. Дружина її пустила, навіть не порадившись зі мною. Такий підхід обурив мене, і я вирішив не мовчати. Я прямо сказав тещі все, що думаю. Нагадав, що коли ми з дружиною потребували її допомоги, вона думала лише про добробут свого сина. І тепер, коли має проблеми, нехай розбирається з ними сама. Наш будинок – не місце для її тимчасового проживання.