Вже п’ятий рік я працюю у Німеччині. Я родом з невеликого селища на Львівщині, тож самі розумієте, чому я поїхала на заробітки – через гроші. Хотілося допомогти своїм дітям фінансово. Спочатку я доглядала літню жінку, але потім влаштувалася на завод фасувальницею риби. Робота фізично важка, але платять добре – більше тисячі євро. Завдяки цьому я змогла забезпечити синів усім необхідним. Старшому синові Олегу я сплатила весілля: все — від ресторану до лімузина та костюма. Крім того, купила йому квартиру у Львові з гарним ремонтом. Молодшому синові, Максиму, теж допомогла: придбала простору трикімнатну квартиру в Івано-Франківську.
Але, схоже, цього було недостатньо, і сини зовсім розлінувалися. Працюють абияк, отримують мінімальні зарплати і нічого не хочуть домагатися, адже звикли, що все в них є. А невістки лише сидять у декреті, ніби це межа мрій. Адже знають, що я надішлю євро, які можна буде обміняти на велику суму в гривнях. Самі живуть у своїх квартирах, а мої гроші витрачають на відпочинок у Буковелі чи дорогі гаджети. Але скільки не допомагай, їм все мало. – Мамо, тут така справа, потрібні гроші на ремонт. – Мамо, нам не вистачає! Востаннє я приїжджала додому на Великдень. Тож невістки навіть поскаржилися, що я мало продуктів привезла до святкового столу, уявляєте?
У листопаді у мене почалися проблеми з зубами. Грошей на лікування не було, довелося просити у борг у знайомих. Саме тоді я зрозуміла, що щось у моєму житті йде не так. Всі свої заробітки я роками віддавала дітям, а на себе нічого не залишала. І ось тепер, коли допомога потрібна мені самій, у гаманці порожньо. Я вирішила: досить. Час подумати про себе. Звичайно, я зібрала сумку з продуктами та гостинцями для онуків. Але гроші передавати не стала. На вихідних мені подзвонив старший син, Олег: – Мамо, щось трапилося? – Ні, а чому ти питаєш? – Просто Максим каже, що ти цього місяця не переказала гроші. Зарплату затримують? – Зарплату я отримала. І навіть премію дали. Продукти передала, хіба Максим не приніс? – Приніс, але грошей нема. Ти що, забула?
– Ні, не забула. Просто цього разу вирішила не переказувати. На тому кінці лінії настала довга пауза, а потім почалося: – Ти себе чуєш? Мамо, як це – не захотіла? В мене кредит за машину! Мені що, банку сказати, що мама вирішила «не хотіти»? – Олег, тобі вже 36 років. Настав час вчитися самому справлятися з проблемами, а не розраховувати на стару матір. – Це натяк, що я погано намагаюся? Зрозуміло, мамо. Можеш більше навіть на свята до нас не приїжджати! – гаркнув він і кинув слухавку. Максим теж образився і заявив, що двері його квартири для мене тепер зачинені на свята. Це мене зачепило, але водночас я відчула полегшення. Чесно, я навіть рада, що не доведеться витрачати нерви на свята вдома. Я вирішила відзначити Різдво та Новий рік у Німеччині з подругами-заробітчанками. Ми вже домовилися влаштувати невелике святкове гуляння. І знаєте, вперше за багато років я почуваюся добре. Нарешті можу подумати про себе та про своє майбутнє. А сини нехай вчаться жити самостійно.