Нещодавно, повертаючись з роботи, я вирішив пройтися пішки. Захотілося трохи провітритися після довгого дня. По дорозі я проходив повз ресторан і подумав, що непогано було б взяти їжу на вечерю. Але тут мою увагу привернула пара на перехресті. Щось у фігурі жінки здалося мені знайомим. Я придивився, і тут мене ніби обпалило: то була моя дружина!
Вона йшла під руку з іншим чоловіком, абсолютно відкрито, ніби зовсім не переймалася тим, що її можуть помітити. У мене в голові почали крутитись думки: «А що якщо її побачать наші знайомі? А якщо про це дізнаються діти?». Я буквально кипів від злості, але вирішив нічого не говорити на місці і поспішив додому. Вже вдома я все переварив і приготувався до серйозної розмови. «Як вона могла так вчинити?!» — думав я, намагаючись приборкати свої емоції. Я завжди був обережний у своїх зрадах, а якщо чесно, вважав це допустимим і природним для чоловіка.
Ну що тут вдієш, така у нас фізіологія. Але жінка – зовсім інша річ. Жінка має бути хранителькою вогнища, піклуватися про благополуччя та безпеку сім’ї. Коли Яна повернулася додому, я був готовий до з’ясування стосунків. – Ти зовсім з глузду з’їхала? Як можна так нахабно гуляти з коханцем серед білого дня? – Випалив я, тільки-но вона зайшла. – А що, тобі можна, а мені не можна? – Спокійно відповіла вона, не показуючи жодних ознак провини. – Що ти несеш?! – Я був у шоці. – У прямому розумінні. Ти думаєш, твої пригоди залишаються непоміченими? – Я це добре приховую! – Настільки добре, що знаю не лише я, а й усі сусіди. Від її слів у мене буквально затремтіли губи від злості. Я відчував, як весь мій світ руйнується. А потім вона просто зібрала речі, взяла дітей і пішла, дивлячись на мене так, ніби у всьому був винен я.