Весілля йшло повним ходом, гості веселилися, танцювали та піднімали келихи. Але раптом у святковий зал увійшла Марія. Наречена, Оксана, помітила її одразу і напружилася. — Чому вона прийшла сюди? — спитала вона свого чоловіка, Олега. — Я тебе просила не запрошувати її! — Спокійно, люба, — спробував заспокоїти Олег. — Хіба така дрібниця може затьмарити наш день? — Я просила! — Наполягала Оксана. — Але я її не кликав, — впевнено відповів він. У цей час гості почали скандувати: — Гірко! Гірко! Гірко! Довгий та солодкий поцілунок молодих перервав тамада. — А тепер настав момент для нареченої кинути букет! Подивимося, хто стане наступною щасливицею!
Дівчата вишикувалися в коло. Оксана стала в центр, повернулася до них спиною і кинула букет. Коли вона розгорнулася, то побачила, що букет упіймала Марія, її давня суперниця. У Оксани на мить перехопило подих. — Будь ласка, підійдіть до мікрофона, дівчино, яка впіймала букет. Вам слово! — Запропонував тамада. В цей момент перед очима Оксани промайнули спогади з минулого. Вона згадала, як маленькою дівчинкою бігла вздовж річки і кликала на допомогу. Тоді її друг Микола, старший за неї на п’ять років, тонув у річці. Поруч виявились рибалки, які допомогли врятувати його. Коли хлопчика витягли, він глянув на Оксану, посміхнувся і сказав:
— Дякую тобі! Коли ти виростеш, я на тобі одружуся. Ці слова стали для неї пророчими. Коли Микола повернувся з армії, Оксана, яка вже стала дорослою і гарною дівчиною, не відходила від нього. Вони одружилися, але їхній шлюб був недовгим. Микола не затримувався вдома ночами, а одного разу стало відомо, що він має роман з іншою. Оксана пішла від нього, залишивши їхню спільну дочку у своїх батьків, а сама поїхала до міста починати нове життя. У місті вона вступила на курси, почала працювати секретарем у Олега, впливового підприємця. Це була робота була надана їй з рекомендації її тітки Галі, яка дружила з матір’ю Олега.
Незважаючи на інтриги, Оксана швидко завоювала прихильність свого начальника. Тепер вони чоловік і дружина, і Оксана, приховавши своє минуле, розпочала нове життя. Але раптова поява Марії змусила її насторожитися. Марія взяла мікрофон. — Здрастуйте, — почала вона. — Мене звуть Марія, я працюю на Олега Андрійовича. Мене ніхто сюди не запрошував, але я прийшла. Я прийшла, щоб сказати… Оксана відчула, як серце пішло у п’яти. Вона міцніше стиснула руку чоловіка. — Заспокойся, — прошепотів Олег. — Я все знаю. — Що ти знаєш? — прошепотіла вона у відповідь. — Це сюрприз, — загадково посміхнувся він. До зали увійшли мама Оксани та її дочка Оля, гарна та святкова. Дівчинка побігла до матері, яка, не стримавши сліз, обійняла її.
— Звідки ти дізнався? Вибач мені, — сказала Оксана, дивлячись на Олега. — Про це потім, люба. Зараз давай насолодимося моментом, — лагідно відповів він. Марія продовжила: — Я хочу привітати вас з днем весілля та побажати вам щастя. А це подарунок від нашого колективу. До зали внесли велику коробку, і поки Оксана розгортала подарунок, вона тихо запитала Марію: — То ти прийшла лише заради поздоровлень? — Звісно, — відповіла Марія. — Я ж упіймала букет. Тепер точно знаю, що моє щастя скоро знайде мене. — Дякую, — відповіла Оксана і зненацька обійняла свою суперницю. Вечір завершився у святковій атмосфері. Олег, котрий покохав Оксану з першого погляду, давно знав про її минуле, але це ніколи не мало для нього значення. Адже він був певен, що вона — жінка його долі.