– Нас усіх скорочують, сказали писати заяви, – Віктор вразив дружину новиною, щойно увійшов до будинку. Віктор пройшов на кухню, сів за стіл і довго дивився на підлогу. Тамара витерла руки об фартух і сіла навпроти. Кілька хвилин вони мовчали. – Я тобі казав, що не варто народжувати Андрійка. Як тепер жити без грошей? – Що? Що ти таке кажеш? – не повірила своїм вухам Тамара. З кімнати почувся тихий голос малюка, який покликав маму. – Знову прокинувся? Вже давно спати час. Прийдеться знову вкладати, – сказала Тамара і пішла до дитини. Віктор сидів і чекав, що дружина повернеться і нагодує його вечерею, але, схоже, вона образилась і не поспішала повертатися. Віктор наклав собі суп у тарілку та довго розмішував його ложкою. Тамара повернулася за годину. – Чому не лягаєш? Вже майже десята. І суп – це для Андрійка, – сказала вона, заходячи на кухню.
Віктор відпустив ложку, вона з гуркотом упала на тарілку. Віктор переживав через свою роботу. Він півроку ходив по колу, намагаючись влаштуватися на велике підприємство в їхньому місті, і ось коли це, нарешті, вдалося, його скоротили. Це було боляче та дивно одночасно. Тамара мовчала. І від цього Віктору було ще важче. Краще б вона хоч щось сказала, навіть посварилася, це було б легше. Але вона мовчала. Вранці вона встала раніше за Віктора, зачинила двері на кухню і довго розмовляла по телефону. – Я домовилася, Андрійка віддам у ясла. А сама піду працювати до перукарні. – Які ясла? – здивувався Віктор і подивився на маленького сина. – Поки не знайдеш роботи, сиди з ним сам, – відповіла Тамара. Віктор ще раз глянув на сина. Якось, коли дружина пішла у справах на двадцять хвилин, залишивши його з малюком, Віктор мало не посивів. – Я не впораюся, – сказав він, відвертаючись. – Ось тому я й влаштувала його в ясла.
А ти шукай роботу, – додала Тамара і почала готувати сніданок. Андрійко брязкав ложкою по порожній тарілці, а Тамара смажила яйця на сковороді, голосно брязкаючи посудом — все це відволікало Віктора від думок. – Я на роботу, – сказав він, відмовившись від сніданку. Дорогою Віктор розглядав оголошення та вітрини магазинів, йому здавалося, що він обов’язково знайде роботу прямо зараз, миттєво. Минув місяць. Тамара влаштувалася на роботу, Андрійко ходив у ясла, а Віктор все ще сидів удома. – У ЖКУ двірник потрібен, сходи, – повідомила Тамара увечері. – Двірником? Ти що, з глузду з’їхала? Я ж інженер. – І що, інженер, ти хочеш їсти? На хліб та суп можна заробити і двірником, а на співбесіди теж можна сходити. – Снігу навалило, ти знаєш, скільки роботи буде? А коли ожеледиця почнеться навесні? Знайду щось краще. – Тобі не догодиш, – образилась Тамара. Але Віктор так і не знайшов відповідної роботи наступного місяця.
Роботи сама до нього не йшла. Якось, під час укладання волосся одній постійній клієнтці у VIP– залі, Тамара набралася сміливості та запитала: – Лідія Андріївнв, а ким працює ваш чоловік? – Микола? У нього бізнес… і в мене також. – У вас? – здивувалася Тамара. Клієнтка була постійним відвідувачем салонів і, здавалося, вела безтурботне життя. – Так, чого дивуватися? Ти, Тамара, хороший перукар, тобі теж потрібна своя справа. Але ділової хватки в тебе немає. А хочеш… – Клієнтка задумалася. – У мене була ідея відкрити салон, але я не можу знайти гарних майстрів. Якщо ти збереш пару– трійку дівчаток, я відкрию для тебе салон. І потрібно буде знайти адміністратора, на кого все оформити. – Але ж у мене чоловік без роботи, – відповіла Тамара. – Чудово. Тоді думайте, за тиждень я до тебе на укладку, і поговоримо. Тамара ходила сама не своя, спочатку підібрала надійних майстрів з гарною репутацією, а потім повідомила чоловіка.
Віктор не надто зрадів ідеї, але перспектива працювати за зарплату адміністратора переважила. Ліда Андріївна взяла він усі організаційні питання. Вона знала юриста, який підготував усі документи. – Так навіть краще, – кивала Ліда Андріївна, – ви з чоловіком будете зацікавлені в тому, щоби салон приносив дохід. Краще, коли все у родині. Якщо в тебе все вийде, то відкриємо другий салон. Тамара взялася до справи. Вона йшла на роботу рано і поверталася, коли Віктор та син уже спали. Працювала, догоджала примхливим клієнтам. Салон почав приносити прибуток. Ліда Андріївна хвалила Тамару та рекомендувала її всім знайомим та незнайомим. За документами все належало іншим людям. Ліда не ображала себе, забирала 70% прибутку. Поки Віктор не вирішив, що це його бізнес. Все йшло надто гладко, і Ліда не втручалася.
Гроші закрутили Віктору голову. Використовуючи право підпису, він почав знімати невеликі суми з банківського рахунку. Тамара зрозуміла, що щось не так, коли настав термін подання звітності. – Слухай, тобі чого не вистачає? Ми почали жити непогано. Ти став ходити по слизькій доріжці. Віктор здивовано глянув на дружину. – Сидиш удома, все готове. – Про що ти? – здивувався віню – Про гроші, які ти почав знімати у великих кількостях. Куди ти їх витрачав? На одяг чи, може, на жінок? – Тамара почала ходити по кухні, схрестивши руки на грудях. – Яких жінок? Що ти несеш? Декілька разів я водив потенційних інвесторів у ресторан – от і все, — викрутився Віктор. – Гаразд. Але я переглянула виписку, ти знімаєш досить багато. Ти гадав, що ніхто не помітить? Тепер ми винні Ліді Андріївні місячну зарплату.
– Як? – знову здивувався Віктор. – Ось так! Тамара образилася. Вона щомісяця відкладала гроші на добрі інструменти, мріючи відкрити власний салон. Вона планувала продати квартиру бабусі, щоби вкласти гроші у свою справу. – Більше не буду, – сказав Віктор. Це його «більше не буду» нагадала дитячу клятву, як обіцянки Андрійка, а не дорослого чоловіка. За кілька місяців Тамара почала повертати борги. Вона заощаджувала на всьому, але Віктор не відчував своєї провини. Це тривало недовго. За півроку, коли Тамара знайшла приміщення для салону, а Віктор зник. Він повернувся за тиждень. – Де ти був? – здивувалася дружина. – Ми з друзями їздили до Карпат на вихідні. – До Карпат? З друзями? А як же я, як Андрійко? – Ти працюєш, Андрійко в садочку. А вам що там робити? – Ясно, – кивнула Тамара. Ліда Андріївна важко зітхнула.
– Ти все на свої плечі взяла, Тамаро. Стала як чоловік. Навіщо йому працювати? Ти все зробиш і принесеш на блюдечку, – Ліда сама собі відповідала. – Другий салон – це добре. Ми обов’язково відкриємо. Але давай, провчимо твого чоловіка. Я відкликала його право підпису у банку, тепер він нічого не зможе зняти. Нехай сам повертає борг за подорож. Я підкину йому документ, ніби від податкової, хай крутиться. А ти не втручайся. Так і вчинили. Віктор мало не розплакався, коли отримав повідомлення. – Дай грошей, я віддам, чесно, – просив він. – Яких? У мене немає грошей, все вкладено у бізнес, – здивувалася Тамара. – Можеш зайняти у своїх друзів, а до мене більше не підходь. Тамара втомилася. Віктор знову взяв її гроші і зіпсував усе, що вона робила.