Олена сиділа біля вікна, дивлячись на дощ. Андрій швидше за все знову не прийде. Останнім часом його затримки на роботі стали постійними, і він перестав навіть намагатися пояснювати, чому не ночує вдома. Натомість просто йшов до іншої кімнати, закривався і мовчав. Тепер же Олена знала причину, через яку він дедалі частіше зникав.
Дивлячись у вікно, вона згадувала, як вони з Андрієм раділи купівлі цієї квартири. Вони разом робили ремонт, вибирали меблі. Роботи було багато, часу не вистачало, і вечорами вони засипали від однієї думки про ліжко. Все йшло повільно, але намагалися зробити все ідеально, як мріяли. Результат перевершив очікування – квартира вийшла справжньою цукеркою.
Після завершення ремонту вони вирішили влаштувати новосілля. Родичі давно чекали на запрошення, і Олена взяла кілька вихідних, щоб усе організувати.
Увечері, коли свято було у самому розпалі, до них завітала племінниця Галина з подругою. Вони не пішли з батьками, вважаючи, що їм буде нудно з родичами. Але вирішили зайти ненадовго привітати новоселів. Олена запросила дівчат за стіл. Вони трохи посиділи, а потім зібралися йти. Час був пізній, і Андрій зголосився проводити їх. Він повернувся лише за якийсь час, пояснивши затримку поганим транспортом.
За кілька днів після новосілля Андрій уперше не прийшов ночувати додому. Олена тоді навіть не пов’язала це з проводами дівчат. Проте тривожний дзвінок пролунав згодом, коли вона випадково зустріла Галину з подругою у торговому центрі. Розговорившись, Олена поскаржилася племінниці, що Андрій часто затримується на роботі і ось уже вдруге не ночував удома.
Галина кинула дивний погляд на свою подругу, а та відразу почервоніла і відвернулася. Ця поведінка викликала у Олени підозри. Вдома, згадуючи цю сцену, вона вирішила поговорити з чоловіком.
Коли Андрій повернувся ввечері, вона накрила вечерю і, дочекавшись, поки він поїсть, спитала:
— Андрію, тобі нема чого сказати?
Андрій відразу почервонів, так само, як і та дівчина, подруга Галини. Це вразило Олену.
— Ні, а що я маю сказати? – відповів він, намагаючись зберегти спокій.
— Ночувати в неї сміливості вистачає, а зізнатися мені — ні? Ти хочеш всидіти на двох стільцях? Андрію, вона ж тобі в дочки годиться!
Олена говорила навмання, але потрапила у саму ціль. Андрій не став виправдовуватися. Він підвівся, поклав руку їй на плече і тихо сказав:
— Вибач, Олено, я винен.
За півгодини він пішов. Це сталося вчора, а сьогодні його, як і раніше, не було. Час наближався до опівночі. Олена не витримала та набрала його номер.
— Андрію, коли на тебе чекати? — спитала вона.
— Олено, вибач, але я не прийду. Здається, я взагалі більше не повернуся. Заберу свої речі згодом, — відповів він.
— Ти її кохаєш? – Запитала Олена після довгої паузи.
— Так… Не знаю. Вона молода, повірила мені. І… у нас буде дитина. Я не можу залишити її.
Вони з Андрієм завжди мріяли про дітей, але в них нічого не виходило, стали жити, як є. Олена навіть пропонувала всиновити малюка, але Андрій був проти: або свій, або ніякого.
І тепер, після новосілля, Галини з подругою, все змінилося. Молода дівчина чекала на дитину від її чоловіка. Олена знала, як Андрій хоче дитину, і розуміла, що тепер залишилася сама. Він ніколи не відмовиться від своєї дитини.
Випадкова зустріч? Доля? Чи просто ланцюг подій? Цього Олена вже не дізнається. Тепер вона може лише сидіти біля вікна та згадувати, як вони були щасливі разом.