Якось увечері Ользі зателефонувала її кума і запросила у гості, а потім запропонувала сходити з подругами в кіно.
– Ні, кумушка, дякую, звичайно, за турботу, але в кіно я не піду, – сумно відповіла Ольга. – Чоловік мене не пустить. Потім такий скандал розпочнеться… Краще навіть не розпочинати цю розмову.
Слова були б звичними, якби їх вимовляла молода дівчина, але Ользі вже 40 років. І не строга мати забороняє їй розважатися, а власний чоловік Дмитро, з яким вона прожила у шлюбі 20 років.
– Навіть до мами в село я чомусь не можу поїхати, – констатувала Ольга зі сльозами на очах. – Ні посидіти з дівчатами, ні просто розвіятися. Думала, діти виростуть, стане легше. Ми поживемо для себе, почнемо насолоджуватися життям, надолужимо втрачене. Але виявилося, що я, доросла жінка, не можу й кроку зробити без дозволу чоловіка.
За Дмитра Ольга вийшла заміж, коли їй ледве виповнилося 20. Чоловік був старшим на шість років. Через рік після весілля народилися двійнята – син та дочка. Роки дитинства дітей пролетіли у турботах, недосипах та нескінченних проблемах. Весь свій час Ольга присвячувала малюкам. Наразі діти виросли, стали самостійними студентами. Здавалося б, живи та радуйся.
– У дитинстві з ними було важко, – згадує Ольга. – Тільки на прогулянку зібратися – ціла епопея. І я була одна. Дмитро весь час працював, мама жила далеко, а свекруха вважала, що бачити онуків треба тільки на свята. Але я не ображалася – це ж наші діти, наша турбота.
Перший час Ольга немовби була замкнена вдома.
– Чому Діма тобі не допомагає хоча б у вихідні? – Запитувала мама по телефону. – Ви ж молоді, а сидите вдома, як пенсіонери.
– Я за тиждень так утомлююся, дай хоч вихідні спокійно провести, – відмахувався Дмитро. Це означало, що Ольга мала з дітьми на два дні зникнути з дому.
– Так, Діма справді багато працював, – зізнається Ольга. – У нас був кредит, грошей не вистачало. Але ж кредит давно виплачено, діти виросли. А він, як і раніше, нікуди не хоче. Хоча на рибалку чи футбол з друзями раніше ходив, навіть коли діти були зовсім маленькими.
– У мене є право проводити свій час так, як хочу, – говорив Дмитро у відповідь на закиди дружини. Він ніби не помічав, як важко їй впоратися з дітьми.
Нині Дмитро зовсім осів удома. Цілий день проводить за комп’ютером або телефоном, не розмовляючи з дружиною.
– Я хочу з’їздити до мами, – якось сказала Ольга. – Дуже сумую за нею, сестрою, дитинством.
– Поїдеш – можеш не повертатися, – відрізав Дмитро.
При цьому їхати разом з дружиною він відмовився. Дмитро, на перший погляд, був нормальним чоловіком: не вимагав звіту за гроші, їв все, що готувала дружина. Але слова його поранили Ольгу.
– Мені так прикро стало, – зізнається вона. – Наче я збираюся не до мами, а на курорт. І знаю, що це не порожні погрози.
Дочка Ольги, спостерігаючи за батьками, не хоче рано виходити заміж. Вона шкодує мати:
– Мамо, ти ще молода, а вдома просто в’янеш. З татом нікуди не сходиш. Мені тебе так шкода…
Син, навпаки, підтримує батька. Сам він – домосід. А Ольга все частіше замислюється, що її життя могло б бути яскравішим і цікавішим, якби вона пішла від чоловіка. Але наважитися непросто.
– Син мене не зрозуміє, – зітхає вона. – Скаже, що я зруйнувала сім’ю без причини. Але ж життя минає…
Свекруха Ольги лише докоряє її:
– Ти не дівчинка, щоб пурхати. Радуйся, що в тебе такий добрий чоловік. Весь час удома, поруч.
Ольга не хоче руйнувати родину, але почувається чужою у власному будинку. І ніхто не може дати їй доброї поради.