Тридцять років тому, у віці 17 років, моя мама дізналася, що вагітна мною, що викликало великий скандал у сім’ї. Моя бабуся вважала це ганьбою і наполягала на позбавленні від дитини. Однак мій батько був не проти шлюбу, і батьки незабаром одружилися.
Вони почали жити разом у моєї бабусі, де мої батьки часто стикалися з її несхваленням. Згодом мій батько почав проводити час поза домом, і після переїзду у власну квартиру його поведінка погіршилася.
Коли мені було близько трьох років, через тяжку сімейну ситуацію бабуся забрала мене до себе. Незважаючи на те, що батько у тверезому стані був чудовою людиною, життя моєї мами з ним було непростим.
Вони прожили разом дев’ять років, після чого розлучилися, і мама почала жити з моїм вітчимом.
Життя з бабусею та дідусем було бідним, але щасливим, хоча мені не вистачало материнської любові та уваги.
Мама, завжди яскрава та товариська, важко переживала мої проблеми зі здоров’ям і соромилася мого стану. Хоча вона іноді дбала про мене, між нами не було теплих та довірчих стосунків.
Навіть ставши дорослою, я так і не змогла налагодити близькі стосунки з мамою. Незважаючи на її публічні заяви про любов до мене, наодинці вона могла бути жорстокою.
Ці думки мучать мене, і я боюся, що не зможу стати доброю матір’ю через відсутність у моєму житті прикладу материнської любові.