Коли Андрій повернувся до свого рідного міста після багатьох років відсутності, він виявив, що багато що змінилося, і лише бабуся залишилася незмінною. З любов’ю та турботою, якими вона його зустріла, було змішане і щось інше – рішучість знайти йому наречену, причому якнайшвидше. Андрій лише посміхнувся у відповідь на її заяву, вважаючи це старомодною турботою. Але бабуся була не з тих, хто відступає, і незабаром вона організувала зустріч з дівчиною на ім’я Соня, не турбуючись спитати думку Андрія. Перша зустріч Андрія та Соні відбулася у затишному кафе біля річки.
Андрій був налаштований скептично і навіть трохи роздратовано, адже вибір нареченої за нього здавався йому безглуздим. Але коли він побачив Соню, його настрій почав змінюватись. Вона була не схожа на тих дівчат, з якими він знайомився у місті, де жив останні роки. Соня випромінювала тепло і спокій, а її усмішка здавалася заразною. “Так ти Андрій? Бабуся багато про тебе розповідала,” – сказала Соня, простягаючи руку для привітання. “Сподіваюся, лише хороше ” – відповів Андрій з посмішкою, розуміючи, що його бабуся, мабуть, промовчала про його вічний скептицизм.
Розмова за чашкою кави пролетіла непомітно. Соня розповідала про своє життя в місті, свої захоплення та мрії. Андрій був здивований, виявивши у себе бажання слухати її нескінченно. Він почав розуміти, чому бабуся обрала саме Соню. Прощаючись, Андрій сказав: “Мені б дуже хотілося побачити тебе знову, Соня.” “І мені теж, Андрію. Було б дуже приємно,” – відповіла Соня, і в її очах запалилася та ж іскра, що і в його. Повертаючись додому, Андрій зрозумів, що його скептицизм до планів бабусі розвіявся, як дим. Можливо, старі методи вибору супутника життя не такі вже й погані, якщо вони привели його до Соні.