Мій чоловік рано пішов з життя – коли нашому синові не було і 3 років – і мені довелося ростити його самій. Він був неспокійною дитиною, через що мене часто викликали до директора школи, а вчителі називали його найповільнішим учнем. Він ледве закінчив школу, і я вмовляла його не кидати коледж, щоб здобути хоч якусь освіту, але він завжди відмовлявся слухати, звинувачуючи у своїх вчинках те, що ріс без батька.
Я була поблажлива, а він залишався безвідповідальним навіть у 25 років. Він ніколи не мав стабільної роботи, і покладався на мою підтримку, стверджуючи, що я цілком можу подбати про нас обох. Коли йому виповнилося 30, він познайомив мене з дівчиною, з якою хотів одружитися, що мене дуже порадувало. Після весілля вони мешкали зі мною, але онуків у мене так і не було. Після двох років наполегливих умовлянь моя невістка народила онука. Працюючи медсестрою, я взяла на себе всі домашні обов’язки і доглядала малюка.
Мій син не проявляв особливого інтересу до своєї дитини, та й моя невістка незабаром наслідувала його приклад. Коли вони вирішили віддати онука до дитячого садка, він захворів першого ж дня і потрапив до лікарні, і мені довелося залишитися з ним. Повернувшись додому, я здивовано виявила, що мої син і невістка відсутні: вони три дні гостювали у друзів. Того ж вечора я відмовилася мати з ними щось спільне. Проживши тиждень з сусідкою, я повернулася і виявила, що в квартирі безладдя, а онук голодний і брудний. Усвідомивши, що мій внук заслуговує на краще, я вирішила піклуватися про нього сама. Але я ніяк не можу зрозуміти: як перевиховати сина і невістку? Їм більше нікуди йти, але жити з ними під одним дахом я більше не збираюся. Як вийти з цього становища?