Ганна мала три квартири: дві двокімнатні і одна однокімнатна. Всі три вона успадкувала. Усі квартири здавались в оренду. Сама дівчина жила з бабусею у просторому будинку, який знаходився за півгодини їзди від центру міста. На роботу, яка приносила їй гарну зарплату, Ганна їздила власним автомобілем. — Ніколи одразу не розповідай, що ти наречена з багатим посагом. Одні заздрять, інші захочуть твоїх грошей, — часто повторювала бабуся. І Ганна завжди слідувала цій пораді. — Щоб ноги цього села в моєму будинку більше не було! — кричала Галина Петрівна синові на кухні.
Ганна, сидячи у вітальні трикімнатної квартири, чудово чула кожне слово. — Інакше сам поїдеш жити з нею в село! — Мамо, годі. Вона ж нас чує, — пробурмотів Рома. — Та й хай чує. Сподіваюся, у неї вистачить розуму знайти вихід! Розмова затихла. Ганна почекала кілька хвилин, сподіваючись, що Рома піде за нею. Але хлопець, який вранці присягався їй у коханні та обіцяв дістати місяць з неба, так і не з’явився. Він вважав за краще залишитися слухняним сином. «Вільному — воля», подумала Ганна, йдучи з їхньої квартири. Звісно, вона переживала, адже вона кохала Рому (чи думала, що кохала?). «Якби він знав про мій посаг, може, побіг би за мною. Але все одно зрадив би іншого разу.
Все добре, що добре закінчується. Бабуся мала рацію. Ох, як мала рацію!». Але хоч би як Ганна не намагалася себе заспокоїти, душа боліла від образи. Минуло три роки. За цей час Ганна зустріла Стаса, покохала його та вийшла за нього заміж. І ось настав день, коли вона виписувалася з пологового будинку з сином. Її зустрічали Стас та його батьки. Передаючи сина батькові, Ганна помітила неподалік Рому з матір’ю. — Якщо ти забереш дитину з пологового будинку, я вас виставлю надвір! Син цієї жінки не житиме в моєму домі! — кричала Галина Петрівна. — Мамо, а чим мій син винен? Ти сама мені цю «жінку» за дружину вибирала! «Гарна дівчинка! З гарної родини!» – Пам’ятаєш, як ти її хвалила? Так що ти теж відповідаєш за те, що вона відмовилася від дитини! Причому тут мій син? «Пора розповісти Стасу про мої квартири», — подумала Ганна дорогою додому.