До їжі я ставлюся з повагою і навіть трепетом. Фаст-фуд не їм не через його шкоду, а скоріше не гігієнічність всього процесу. Адже ніхто не бачить хто і на якій кухні ці пиріжки і біляші готує, як зберігає і якими руками нам видає. Поєднання продуктів на тарілці для мене також є важливим. Я не розумію, коли рибу запивають чаєм, а в рис додають солодкі фрукти. Саме так харчуються в сім’ї мого громадянського чоловіка і так само привчили їсти його.
Разом ми живемо не так давно, лише місяць. З родиною обранця я знайома, а ось за їхнім столом вперше довелося посидіти лише вчора. У гості ми йшли без підготовки – були недалеко і вирішили ненадовго заглянути. У гостях нам запропонували випити кави чи поїсти. Ми вибрали обід – майже весь день проведи у біганині по магазинах і були голодні. Коли я побачила тарілку з їжею, мене почало нудити. На тарілці лежали буряки, від яких на всю квартиру пахло часником, там же було покладено хліб, оселедець, цибулю та великі шматки часнику.
Виявилося, що так у цьому будинку виглядає бутерброд. У тій же тарілці, біля буряка та оселедця, лежала картопля. Ось картоплю я з’їла б за милу душу, але навіщо ж було збирати всі ці несумісні продукти на одній тарілці? Я так і не зрозуміла, чи не вистачає у господарів будинку посуду, чи смакові рецептори зовсім не працюють. Їсти я не стала, сказала, що болить зуб. Увечері моєму чоловікові зателефонувала його мама і лаяла мене на чому світ стоїть. Виявилася, я надто розпещена і вимоглива. Я не знаю, що зробила не так, але я й справді не можу змусити себе їсти, коли тарілка схожа на відро, в яке намішали помиїв для поросят.