У гості до Усатових зачастила дівчинка-сусідка, подружка їхньої доньки Вірочки. Спочатку батьки Вірочки, родина Усатових, були раді її візитам. Вони тільки восени переїхали, і їхня дочка ніяк не могла знайти нових друзів. Віра страждала від самотності, адже в школі не надто поспілкуєшся — перерви короткі, а після уроків усіх дітей забирають батьки на гуртки. Але невдовзі Усатови почали втомлюватися від постійних візитів. Квартира у них невелика – всього 45 квадратних метрів, і не кожному дорослому сподобається щоденна присутність сторонньої дитини. Однак Оля, дівчинка-сусідка, цього не розуміла. З самого ранку у вихідні та канікули Оля вже стукала до Усатових.
Стояла з похмурим виразом обличчя і вимагала: — Відкривайте, чого замкнулися? Вже пора звикнути, що я з ранку в гості ходжу! Гей, ви там за дверима! Усатові, звичайно, впускали Олю. Вона одразу бігла до Вірочки. — Віра,— шепотіла вона,— візьми в мами трохи грошей, побіжимо чупа-чупсів купимо купу. Потім мультики дивитися до посиніння і подушками битися. Добре проведемо час на канікулах! Є у твоєї мами вбрання нормальне? Моду ще покажемо. Мама вже починала сердитися. Грошей просять постійно, мультики на всю квартиру верещать – що за життя? Вона намагалася відправити Олю додому. — Оленько, вдома тебе не шукають? Батьки, мабуть, турбуються. Іди до своєї мами, вона тобі пиріжок спекла. А ми б тут у тиші посидимо. — Не шукають, — відповіла Оля, — і пиріжки у вас смачніші. А тиші ми ще на тому світі наслухаємось! Тато теж не був у захваті від Оліних візитів.
Приходив з роботи і одразу ставав суворим, бачачи її черевики. — Вічно, як не прийду додому, тут як на вокзалі. Чужі діти мультики дивляться. Начебто у нас відеосалон. Незабаром і додому приходити передумаю. Вирішуй, мати, проблему. Ти у нас на господарстві, а я працюю на ваше благополуччя. Щоб завтра ж її у нас не було. Хочу у треніках на дивані полежати, новини послухати. Почухатися коли захочеться і начальство посварити. Мати не могла безпосередньо вигнати Олю, тож вигадувала хитрощі. То їх удома немає, то тато хворий та гостей не приймає. Але довго так тривати не могло, і вона вирішила підстерегти Оліну маму в під’їзді, щоб натякнути їй, що не варто залишати дитину на чужих людей.
Вона дочекалася її. Оліна мама йшла з двома немовлятами на руках, виглядала дуже втомленою, наче не спала сотню років. Побачивши Усатову, вона сумно посміхнулася. — Не набридла вам наша Оля? Якщо набридла, то й скажіть їй. Мовляв, вистачить, Олю, час знати міру. Нам ці мультики з чупа-чупсами набридли до коліків. Іди додому. У мене ж двійня народилася, і Олі вдома нудно. Шуміти я їй забороняю, мультики теж не дозволяю дивитися, тому що малюки прокидаються і плачуть. Ось і ходить до вас. Потерпіть, доки молодші підростуть і стануть товаришами. Олина мама важко зітхнула, немовлята почали крутитися і готувалися закричати. — Ні, не набридла, — відповіла Усатова, — вона створює жваву атмосферу. Ми сумуємо без її боїв подушками та крику. А як тут інакше даси відповідь? Ніхто б не наважився сказати втомленій матері двійнят щось інше.