Моя невістка остаточно знахабніла, очікуючи, що всі обов’язки щодо організації її Дня народження ми з чоловіком візьмемо на себе. Мій брат Богдан одружився два роки тому. Його дружина Марина спочатку здавалася гарною жінкою – вона була готова допомогти, підтримати, і навіть давала слушні поради. Я раділа, що знайшла не тільки брата, а й сестру, але моя радість була недовгою. Через рік після весілля Марина почала не лише керувати в їхній родині, а й втручатися у чужі справи. Вона постійно давала поради, розповідала, як правильно поступати, що робити, як ремонтувати будинок і навіть що готувати. Богдан ніколи не заперечував їй у цьому, стверджуючи:
«Вона не хоче поганого, просто бажає, щоб все було краще». Нещодавно вони приїхали до нас за місто, щоб відсвяткувати День народження мого чоловіка. Все пройшло чудово, навіть незважаючи на те, що Марина, як завжди, критикувала і пояснювала, як було б краще. Після свята ми сиділи на веранді, і Марина раптом сказала: — У вас тут так здорово – свіже повітря, своя територія, можна відпочити і тілом, і душею. — Так, я теж обожнюю це місце, – відповіла я. — Знаєш, я подумала, що було б чудово відзначити мій День народження тут. Адже ви не проти? — Ну… – я не чекала такого повороту і не встигла щось сказати. — От і чудово! За два тижні зустрінемося знову. Коли брат з дружиною поїхали, ми з чоловіком все ж таки вирішили дозволити їм провести свято на дачі.
Зрештою, не чужі люди. Але за три дні до свята Марина зателефонувала мені: — Ти вже забралася на дачі? Гостей буде багато, потрібно, щоб не було соромно. — Тобто забралася? — Ти забула? Я ж святкуватиму День народження у вас на дачі, ось і питаю, чи все там гаразд. — То це я маю все прибрати? — Ну, звичайно, це ж твоя дача, я не збираюся ритися в чужих речах. — Гаразд, приберу. — Чудово, дякую! Бувай! Після роботи я вирушила на дачу, хоча була сильно втомлена. Привела все до ладу. Але це був лише початок. Через день Марина знову зателефонувала: — Привіт! Богдан везе продукти для завтрашнього свята. Допоможи йому розвантажитись. — Чому я? Їдь сама і сама все зробиш. Це ж твоє свято. — Я зараз зайнята, не можу. Будь ласка, поїдь. Я знову поїхала на дачу та допомогла братові. Коли ми зібралися їхати, брат здивовано спитав: — Ти що, їдеш? Хіба ти не маєш готувати їжу?
— Готувати? Я їду додому. — Марина сказала, що ти їй допоможеш. Вона має ось-ось приїхати. — Добре. Я залишилася. Чекала Марину дві години, але вона так і не приїхала. Готувати я не збиралася та поїхала додому. Вранці мене розбудив дзвінок від Марії: — Чому ти нічого не приготувала? Чим мені годувати гостей? — Ти мене питаєш? Це твоє свято, де я лише гість. Я вже допомогла: надала дачу, прибралася та привезла продукти. Вчора я чекала на тебе дві години. Ти що, думала, що я готуватиму все для тебе? — Родичі для того й потрібні, щоб допомагати. — Допомагати, а не робити все замість тебе. Марина кинула слухавку. Коли я приїхала на свято, то почула, як вона скаржиться своїм подругам: — Уявляєте, вона відмовилася мені допомогти! Хіба так чинять рідні люди?
Ще й подругою хотіла стати. Не заслуговує вона на це. Після цього я не стала довго роздумувати і одразу взяла слово для привітання: — Марино, вітаю тебе з Днем народження. І хочу побажати тобі знайти совість і навчитись бути вдячною. Я зробила тобі багато хорошого, але у відповідь отримала лише докори і жодної подяки. Ти маєш 10 хвилин, щоб забрати своїх гостей і поїхати звідси. Якщо ти розповідаєш усім, яка я погана, то я тобі це покажу. Час пішов. Марина була в шоці. Вона підійшла до мене, почала вибачатися і просити скасувати своє рішення, не псувати свято, але я вирішила відплатити їй такою ж монетою, як і вона мені. Гості швидко розійшлися, і свята не сталося. Марина образилася на мене, але мені байдуже. Тепер я не дозволю нікому сідати мені на шию і використовувати мене у своїх цілях. Нехай робить висновки. Як би ви вчинили на моєму місці? Хто з нас не правий?