Історія така: чоловік, 32 років, потрапляє у тяжку аварію і стає інвалідом, прикутим до ліжка. Він може пересуватися лише на інвалідному візку. До трагедії він повністю забезпечував сім’ю, але тепер не здатний працювати. Разом з ним живуть дружина та маленький син. Дружина, якій 27 років, намагалася упокоритися з новою реальністю протягом восьми місяців, але, здається, не так і не може. Вона звернулася до психолога з запитанням: «Як сказати чоловікові про розлучення так, щоб він сприйняв це якомога легше?» Її позиція така: «Я й уявити не могла, що опинюся в такій ситуації. Ми прожили разом п’ять років і все було добре.
Чоловік завжди казав, що його роль – забезпечувати сім’ю, а моя – займатися будинком. Зараз ми живемо на його пенсію у 13 тисяч рублів та нечисленну допомогу від батьків. Я не можу вийти на роботу, адже треба доглядати дитину та чоловіка. Без мене вони не впораються. Мені лише 27 років. Я розумію, що чоловік більше ніколи не стане на ноги. Думка про те, що все моє життя пройде в цих умовах, викликає у мене жах. Я не обговорювала це з чоловіком, мені важко розмовляти з ним після того, що сталося. Я вдаю, що все розумію і підтримую його, але в душі хочу втекти разом з дитиною. Нехай його доглядають його батьки чи брат. Я розумію, що мої думки здаються жорстокими та аморальними, але я більше не можу так жити.
Я маю знайти вихід!» Навіщо вона насправді прийшла до психолога? Їй потрібна моральна підтримка. Вона сподівається почути: «Я вас не засуджую. Ви ухвалили правильне рішення». Це дало б їй моральне право піти і виправдати себе перед собою та оточуючими, пославшись на пораду психолога. Можливо, вона шукає підтримки в іншому напрямку — хоче, щоб психолог допоміг їй не зробити цей крок. Адже і друзі, і родичі твердять їй одне: «Біжи! Ти молода, рятуй своє життя». Але що насправді важливе? Насамперед, допомога потрібна самому чоловікові. Він втратив не лише здоров’я, а й можливість заробляти та самореалізовуватися. Йому належить зрозуміти, що він має шанс на гідне життя. Реабілітаційні програми, закордонні клініки — все це може покращити його стан, якщо не повністю, то суттєво. Також є дистанційні професії, які можуть дозволити йому заробляти, перебуваючи вдома.
Але на це потрібні сили та підтримка близьких. Чоловікові важливо знати, що його не залишать, що в нього вірять і готові допомогти. Його стимул жити – це його сім’я: дружина та син. Чи варто психологу давати поради у цій ситуації? Це питання не лише моралі, а й здорового глузду. Жінка стоїть перед вибором: як вчинити — погано чи добре. Ми всі знаємо, що в цьому випадку означає «добре». Потрібно лише поставити себе на місце цього чоловіка і запитати: «Хотів би я, щоб зі мною вчинили так само?». Жінка має розуміти, що легкого виходу з цієї ситуації не існує. Залишитися буде дуже важко, але піти означає все життя відчувати на собі тягар зради. Не варто засуджувати цю жінку, вона ще нічого не зробила. Кожен має право на подібні думки. Хто б з нас не задумався про те саме? Що вирішили? Чоловік почне відвідувати психолога, вони шукатимуть лікарів та клініки за кордоном. Жінка дасть йому час адаптуватися та знайти роботу. Вона дасть собі кілька років, щоб бути поряд і спостерігати за розвитком ситуації. Зрештою, розлучення завжди залишається можливістю.