Жила у нашому селищі одна родина на прізвище Єгорові. Вони мали цілих дванадцять дітей. Ми роками спостерігали за їхнім життям. У кожному класі місцевої школи навчалася одна їхня дитина, у тому числі й у нашому. Саме ця дитина була п’ятою. Після нього народилося ще кілька. Все моє життя ми збирали якісь речі чи гроші, щоб допомогти тій родині. Спершу ми допомагали їм розширити будинок. Люди з селища безкоштовно брали участь у будівництві. Для дітей збирали гроші на одяг або сам одяг. Особливо це було перед початком навчального року.
На Новий рік Єгоровим подарували телевізор. Діти з цієї родини мали такі ковзани, про які я могла тільки мріяти. Єгорові не були алкоголіками, вони працювали та приносили у свою родину гроші. Просто їх завжди було недостатньо, адже прогодувати таку родину дуже непросто. Ця сім’я спокійно ставилася до того, що їм усі допомагають. Єгорові навіть самі просили людей з селища допомогти, коли їм було щось потрібне. І вони продовжували народжувати нових дітей. Єгорова отримала медаль та звання матері-героїні. Я ніколи не могла зрозуміти, чому їм взагалі хтось щось винен. Моя мама свого часу відмовилася від ідеї народити третю дитину заради допомоги від держави.
То чому ж Єгорові вчинили інакше? Але я не висловлювала ці думки вголос, адже ніхто інший теж так не говорив. Мені здавалося, що я не права. Але одного разу я натрапила на цікаву статтю. Там розповідалося про багатодітну сім’ю, матеріальне становище якої було настільки плачевним, що вони попросилися на ночівлю до мерії. Батьки та їх вісім дітей жили у кімнаті розміром п’ятнадцять метрів, у яку колись вклали материнський капітал. Батько працював у таксі, а мати не виходила з декретної відпустки. На той момент їм не видали житло, обіцяне державою: сказали, що зроблять це лише через три роки. Це дуже сумна історія, але виникає багато питань до самої родини.
У вас нема грошей, нормального житла. Навіщо треба було так народжувати? У тій самій статті була розповідь про ще одну сім’ю. Вони мали п’ятеро дітей, але не мали свого житла. Вони отримали безкоштовну ділянку та почали будувати будинок, вклавши материнський капітал. Але цих грошей не вистачило. І як вони вирішили проблему? Ні, не почали працювати, а просто завели ще двох дітей. А потім ще й збирання коштів відкрили, щоб люди сплатили їм будівництво будинку. Це зовсім не подвиг, коли народжують так багато дітей у подібних умовах. Таке ставлення до життя – це банальна безвідповідальність.