З дитинства я мріяла про материнство. Моєю улюбленою грою була «дочки-матері». Однак, коли я стала мамою двох чудових дітей, зрозуміла, що реальність далека від дитячих ігор, особливо у 21 столітті. “Мамо, чому я не можу грати в планшет, як всі?” – Запитала мене одного разу моя 7-річна дочка Ліза, коли я попросила її вимкнути пристрій і сісти за уроки. “Бо тобі важливо вчитися і проводити час не лише за екраном,” – терпляче пояснила я. Балансування між технологіями та реальним життям стало одним із головних викликів мого життя.
Мені хотілося, щоб мої діти цінували світ навколо, вміли спілкуватися та радіти простим речам. Якось увечері мій син Андрій сказав мені: “Мамо, всі мої друзі мають свої смартфони. Може, і мені час?” “Давай подумаємо разом. Навіщо тобі смартфон? Як ти збираєшся його використовувати?” – Запитала я, намагаючись навчити його усвідомленому підходу до використання технологій. Ці розмови були важливими, щоб діти розуміли, що кожне рішення потребує обмірковування та усвідомлення наслідків.
Найбільшим викликом, однак, стало пояснення дітям складнощів світу, таких як соціальна справедливість та екологічні проблеми. Якось, коли ми йшли повз черговий мітинг, Ліза запитала: “Мамо, чому ці люди такі злі?” “Вони борються за те, у що вірять. Це важливо, Ліза. Кожен з нас повинен дбати про майбутнє і про той світ, в якому ми живемо”, – відповіла я. Виховання дітей у ХХІ столітті – це постійна робота над собою, спроба пояснити їм складний світ і навчити бути чуйними, відповідальними людьми. Це зовсім не схоже на мої дитячі ігри, але кожен момент цього шляху дарує мені неймовірне щастя та гордість.