Я завжди цінувала особистий простір, розуміючи, що це тонка матерія, унікальна для кожної людини. Навіть будучи вірною дружиною, я не хотіла б, щоб мій чоловік вникав у мої особисті розмови, особливо, якщо вони стосуються конфіденційних тем. Однак мій чоловік Богдан ставиться до свого телефону досить спокійно. Він не використовує пароль і часто просить мене подивитись там щось, не побоюючись, що я побачу щось інше. Його прозорість очевидна, адже на його пристрої рідко буває щось цікаве. Проте Богдан має таки межу: його кишені.
Він тримає їх під суворою забороною, але наповнює їх дрібницею на зразок насіння, цвяхів, а іноді й шматочка цукерки чи чека. Якось, коли я шукала ключі від квартири, які Богдан іноді ненароком розсовував по кишенях, я полізла в кишеню його джинсів. Він відреагував дуже люто, що й викликало в мене підозри. Під моїм тиском, він сам розкрив вміст: чек із заправки, шматочок брудної карамелі та два мигдалі. Інша кишеня була у липкому місиві, що тільки додало гумору ситуації. Незважаючи на мою початкову недовіру, цей випадок підтвердив, що Богдан не приховує нічого зловісного, а просто дотримується особистої примхи щодо своїх кишень.
Ця домовленість була перевірена, коли Богдан поїхав у відрядження. Він привіз звідти кілька пар штанів, які треба було випрати. Спокуса перевірити кишені, перш ніж прати їх, мене не залишала. Але, як би там не було, прання було запущено. І тут, лише за кілька хвилин після початку, Богдан подзвонив і попросив терміново дістати його паспорт з одних штанів, які вже перекидалися у пральній машинці. На жаль, паспорт уже не підлягав відновленню. Цей інцидент призвів до невеликої сварки щодо моєї поваги до його правил особистого життя, яке, як він пояснив, виникло через те, що в дитинстві його лаяли за вміст кишень. Ми помирилися, і Богдан запевнив мене, що тепер я можу перевіряти його кишені будь-коли, лише попросивши не засмучуватися через бананову шкірку, яку я можу знайти.