Я зіткнулася з несамовитою дилемою, коли мій дорослий онук Остап, з яким я зустрілася вперше, виявився віч-на-віч з моїм сином Русланом. Його подібність з Русланом була неймовірною, але його приїзд викликав бурю емоцій, оскільки він прагнув возз’єднатися зі своїм корінням після смерті своєї матері. Остап, добре вихований і здібний юнак, залишився зі мною, сподіваючись незабаром зблизитися з батьком.
Однак моя радість змінилася гіркотою, коли Руслан рішуче відкинув ідею визнати Остапа своїм сином, незважаючи на те, що не мав дітей від дружини Олени. Ситуація стала зрозумілою, коли Остап почув різку відмову Руслана від батьківства. Мій онук, відстоюючи свою незалежність, дав батькові зрозуміти, що йому потрібне лише визнання, а не матеріальна підтримка. Протягом трьох років постійна турбота та увага Остапа глибоко торкали мене, різко контрастуючи з байдужістю Руслана.
Мій онук, який тепер став невід’ємною частиною мого життя, вже одружився з прекрасною дівчиною, що ще більше зміцнило його місце в моєму серці. Наполеглива відмова Руслана прийняти Остапа змусила мене задуматися про передачу всього мого майна онукові. Це рішення, природно, викликало запеклу відсіч з боку Руслана, змусивши мене робити болісний вибір між сином та онуком. Цей конфлікт розриває мене на частини . Я ціную обох, але я здивована через ультиматум Руслана, який погрожував назавжди розірвати наш зв’язок.