Яна стояла приголомшена, вчепившись у забруднену губною помадою сорочку Вадима. Це нагадувало сцену з малобюджетної мильної опери, і вона почувала себе актрисою-аматором, зненацька захопленою зрадою. Замість сліз пролунав сміх, на який Вадим зневажливо пробурмотів «дурна», перш ніж увірватися на кухню. Історія їхнього кохання була простою: вони познайомилися на роботі і врешті-решт одружилися. Але після того, як у Яни виникли тимчасові труднощі із зачаттям, все пішло навперекій на деякий час.
Вадим любив їхнього сина Івана, проте їх із дружиною розмови після народження дитини обмежувалися темами виховання дітей та домашніх справ. Того фатального дня Яна попросила чоловіка піти. Він погодився, згадавши, що давно хотів, але лишився заради Івана. Він пообіцяв продовжувати виплачувати іпотеку та утримувати сина. Спустошена, Яна зателефонувала своїй подрузі, Марії, яка приїхала з шампанським та цукерками, щоб втішити її. Наступного дня Вадим повернувся, щоб зібрати решту своїх речей, проінструктувавши Яну про іпотеку та аліменти, а також розкритикувавши її недоглянутий зовнішній вигляд. Прохання Яни дати їй спокій не було почуте. Яна згодом пройшла колосальну трансформацію.
Вона влаштувалась на роботу, взяла відповідальність за Івана повністю на себе та змінила свою зовнішність, за винятком червоної помади, яка навіяла спогади. Через рік Яна зустріла Сергія, ніжного, дбайливого чоловіка, і через півроку вони побралися. Іван полюбив Сергія, врешті-решт назвавши його «татом». Яна дізналася від Марії, що Вадим був з жінкою, заради якої він її покинув, але їхнє життя було не таким райдужним, як уявлялося. Яна відчула суміш радості та задоволення; життя пройшло повне коло, повернувши всім заслужене.