Вже 6 років я не працюю. Після того як пішла в декрет, я так і не повернулася на колишню посаду. Але мій чоловік почав висловлювати своє невдоволення. Він стверджує, що жінка не повинна сидіти вдома без діла. Я розумію його занепокоєння, але мені важко уявити, куди я можу влаштуватись і як поєднати роботу з домашніми обов’язками? Якось увечері, коли ми сиділи за вечерею, він знову порушив цю тему:
“Тобі пора вже почати шукати роботу. Не можна вічно сидіти вдома”, – сказав він з напругою в голосі. Я відчула, як тиск наростає. “Я розумію твої побоювання, але не знаю, хто захоче взяти мене на роботу після такої довгої перерви. І як мені впоратися з будинком, дітьми та роботою одночасно?” – Відповіла я, відчуваючи себе пригніченою. Чоловік зітхнув. “Ми можемо подумати про няню або про часткову зайнятість. Головне – щоб ти почувала себе щасливою та реалізованою”, – м’якше сказав він.
Ця розмова змусила мене серйозно подумати про своє майбутнє. Я почала досліджувати можливості перекваліфікації та часткової зайнятості. Згодом я знайшла курси для підвищення кваліфікації, які дозволили мені оновити свої навички та підготуватися до повернення на ринок праці. Хоча процес пошуку роботи виявився складним, підтримка чоловіка допомогла мені не здаватися. Зрештою, я знайшла роботу, яка дозволяла мені поєднувати професійні обов’язки з турботою про сім’ю – що справді принесло полегшення та новий сенс у моє життя.