Нещодавно мій світ похитнувся. Ми з чоловіком посварилися, і тепер наш шлюб, здається, висить на волосині. А я ж на дев’ятому місяці вагітності, зараз ми повинні бути єдиними і щасливими більш ніж будь-коли. Серце моє було сповнене тривоги і страху. Суперечка розгорілася навколо імені нашої майбутньої дочки. Чоловік наполягав, щоб ми назвали її Зореславою – на честь його бабусі, коханої матері моєї свекрухи.
Я завжди поважала традиції, але це ім’я мені не сподобалось. Я хотіла, щоб наша дочка мала ім’я, яке звучатиме м’яко і красиво, ім’я, яке вона сама полюбить. Якось увечері ми з чоловіком знову обговорили це питання. “Чому ти не можеш поступитися? Це важливо для моєї мами, для всієї нашої родини”, – сказав він, дивлячись на мене з надією. “Але мені теж має бути комфортно з цим ім’ям! Це наша дочка, і її ім’я має подобатися нам обом”, – відповіла я, намагаючись донести до нього свою точку зору. Атмосфера у будинку стала напруженою. Я відчувала, як щодня дистанція між нами збільшується.
Одного з таких днів, сидячи на кухні, я несподівано заплакала. Чоловік підійшов до мене і обійняв. “Мені так шкода, що все так склалося. Давай знайдемо ім’я, яке сподобається нам обом, адже головне, щоб наша дочка росла у коханні та гармонії”, – сказав він. Цей момент став для нас переломним. Ми зрозуміли, що наша сім’я і щастя нашої дочки стоять найвище. Ми вирішили разом вибрати ім’я, яке звучатиме для нас обох як мелодія, що символізує наш союз та любов.