Здивована телефонним дзвінком, який розірвав тишу, Амалія не наважувалася відповісти на незнайомий номер. Але коли вона таки відповіла, жіночий голос представився тіткою Оленою – мамою шкільної подруги Амалії – Наташі. Дзвінок тітки Олени пробудив спогади, які Амалія намагалася забути протягом двох десятиліть. Тітка Олена повідомила, що Наталя важко хвора і хотіла б побачити Амалію перед тим, як піти на той світ.
Амалія та Наташа були нерозлучними подругами в юності . Наталя, яка виховувалась матір’ю-одиначкою і зазнавала труднощів у школі, знайшла в Амалії захисника. Вони були близькі всю школу, а потім разом переїхали до міста. Дружба обірвалася, коли Наташа, у якої виявили тяжку хворобу, переїхала до Амалії та її нареченого Кості. Амалія вимушено відклала своє весілля, щоб доглядати подругу , і навіть витратила гроші на весілля на її лікування. Проте, якось повернувшись додому, Амалія виявила свої речі на вулиці. Костя зізнався у коханні до Наташі, розірвавши стосунки з Амалією.
Амалія була спустошена. Заручившись підтримкою матері, вона поїхала в інше місто і зрештою здобула щастя в новому шлюбі. Зіткнувшись із необхідністю відвідати Наташу, Амалія довго думала, і зрештою вирішила поїхати, підбадьорювана матір’ю та чоловіком. Біля ліжка подруги Амалія зрозуміла, що Наталя справді кається у скоєному. Костя теж висловив Амалії свій смуток. Після похорону, коли Амалія збиралася їхати, Костянтин запропонував проводити її. Але Амалія рішуче відкинула його пропозицію, підтвердивши свою любов до чоловіка та задоволеність своїм життям. Вона зрозуміла, що цей візит допоміг їй остаточно закрити минуле. Вона відчувала полегшення, коли старі рани затяглися, а невирішені почуття нарешті вляглися.