Я зіткнулася з непростою ситуацією: мої почуття до чоловіка зникли – і все через його поведінку. У 23 роки, будучи заміжньою вже два роки і маючи півторарічного сина, я опинилася у скрутному становищі. Будучи сиротою та студенткою університету, я була основним годувальником нашої родини завдяки своїй солідній стипендії. Я вела всі витрати – від квартири до їжі та одягу.
Однак, мій чоловік заробляв тільки на свої особисті витрати, балуючи себе та залишаючи всі фінансові, побутові та виховні обов’язки на моїх плечах. Крім навчання, мій чоловік працював у нічну зміну з 6 вечора до 3 ранку і мав наглядати за нашою дитиною вдень, поки я відвідувала заняття. Однак удома він мало що робив. Навіть коли сесія закінчилася і наш син став більше часу проводити у бабусі, стрес не зменшився. Раніше мені вдавалося поєднувати навчання, роботу по дому та якусь подобу романтичного життя.
Але тепер, перевантажена й виснажена, я боролася зі своїми почуттями, а чоловік, здавалося, не помічав моїх зусиль. Він часто витрачав на себе зароблені гроші і пізно повертався додому з гулянок, підігріваючи моє невдоволення. Через його постійні образи і зневагу я відчула себе в пастці і розлютилася. Що ж виходить: живучи у своїй квартирі, я звалила на себе весь тягар наших обов’язків, не знаючи, як змінити свою важку ситуацію. Я розумію, що треба щось змінювати, але відчуваю, що мене не чують і не цінують, а добробут мого сина висить на волосинці.