З моменту народження Сергія, нашого коханого сина, ми з чоловіком присвятили себе розвитку його талантів, особливо його пристрасті до точних наук, а потім і до астрономії. Ми були в захваті, коли він захотів стати вченим, і підтримали його рішення навчатися за кордоном у Німеччині, незважаючи на те, що нам було дуже важко його відпускати.
Ми емоційно попрощалися з Сергієм, побажавши йому старанно працювати та обіцяючи майбутні зустрічі. Спочатку наше спілкування було частим, але згодом воно скоротилося до рідкісних повідомлень , у яких основна увага приділялася його навчальним заняттям та проектам. Наші серця стиснулися від болю, коли він повідомив нам, що не повернеться на канікули через літні заняття, і попросив нас про розуміння, оскільки він використав усі можливості для навчання. Перед друзями та сусідами ми маскували свій смуток гордістю, вихваляючи самовідданість та успіхи Сергія.
Однак у будинку без нього було порожньо. Наша радість ненадовго ожила, коли Сергій несподівано повернувся додому, поділившись своїми враженнями та планами працювати у Німеччині. Однак це щастя було недовгим: за кілька днів він оголосив про своє рішення залишитися за кордоном, залишивши нам лише порожні обіцянки про часті візити та дзвінки. Такий поворот подій змусив нас засумніватися в правильності нашого батьківського вибору і замислитися, чи не призвело наше заохочення його наукових інтересів до того, що кар’єра стала для нього важливішою за сім’ю. Глибоке почуття втрати і здивування не залишало нас, затьмарюючи гордість за його досягнення і змушуючи розмірковувати про відстань, як фізичну, так і емоційну, яка тепер розділяла нас.