За три роки стосунків між мною та моєю дівчиною встановився дуже тісний зв’язок. Несподівано старий друг запросив мене на своє весілля, виключивши із запрошення мою дівчину. Я від спільних друзів дізнався, що інших теж запрошено без своїх партнерів.
Той же друг нещодавно попросив мене бути свідком, і ця роль викликала в мене суперечливі почуття. Невеликий, інтимний характер весілля означав, що я сидітиму в тісному колі з іншою жінкою, яка, зрозуміло, буде свідком зі сторони нареченої. Моя дівчина зі зрозумілих причин була засмучена. Вона була знайома з нареченим, хоч і не близько, і почувала себе відкинутою, враховуючи наші зобов’язання один перед одним. Батьки переконували мене погодитись, посилаючись на почесність цієї ролі і тонко помічаючи недавні коливання моєї дівчини щодо моєї участі у заходах. Я розривався між відданістю старому другові та можливим впливом мого вибору на свої стосунки.
Вирішивши розібратися з цим питанням, ми з моєю дівчиною поговорили по душам. Вона наголосила, що їй важливо почуватися значущою, невід’ємною частиною мого життя. Ми домовилися, що я піду на захід, якщо нас обох запросять. Після пояснення нашої позиції моєму другові він люб’язно запросив і її, цінуючи і наші з моєю дівчиною стосунки, і нашу з ним дружбу. Це випробування зблизило нас. Ми усвідомили важливість чіткого спілкування та балансу між особистими зобов’язаннями та нашими відносинами. Разом ми навчилися долати складнощі, зміцнюючи наш зв’язок, а не руйнуючи його.