Настя, шкільна вчителька з великим навантаженням, жила з чоловіком та владною свекрухою, Наталією Іванівною. І чоловік, і свекруха не любили гостей, але Насті завжди вдавалося орієнтуватися в їхніх примхах, навіть використовуючи любов свекрухи до пирогів, щоб отримати дозвіл на візити. Якось подруга Насті зателефонувала і попросилася зайти до неї на філіжанку кави.
Наталя Іванівна спочатку чинила опір, але після того, як її пригостили улюбленими тістечками, погодилася. Однак чоловік Насті помітно засмутився і як пасивно-агресивний жест показав свідоцтво про шлюб зі словами: – Ти моя дружина, ти зобов’язана зважати на мою думку! Якщо ми з мамою не хочемо бачити гостей – значить, ти не маєш права їх запрошувати! Настя, яка звикла до їхніх витівок, вибачилася, щоб зберегти світ. За роки роботи вона навчилася справлятися зі свекрухою та чоловіком, хоча тактика не завжди спрацьовувала та їхньої агресії було не уникнути.
Пізніше інша подруга, Христина, запросила Настю у гості. Знаючи, в якій ситуації Настя, вона сама її запросила до свого будинку. Коли Настя сказала про це чоловікові, той абсурдно заявив, що для того, щоб піти кудись, їй потрібен дозвіл його мами. Вже без особливого ентузіазму перед зустріччю з подругою Настя пішла отримувати дозвіл свекрухи. Повернувшись додому, вона застала ворожу обстановку, де всі її цуралися, ніби тримали образу за те, що вона просто зайшла до подруги в гості. Залишившись сама на кухні, вона міркувала про те, як сумно жити під каблуком свекрухи, відчуваючи себе вічною гостею у власному будинку, але що вона могла робити?!