У кабінет головного лікаря увірвалася розлючена мати, тягнучи за собою хнюпаючу дитину. – Дайте мені направлення до іншого лікаря, – зажадала вона, не звертаючи уваги на спроби головного лікаря заспокоїти їх з дитиною. Здивований, головлікар підкорився, але не встиг набрати інший номер, як мати пішла. – Олено Володимирівно, зайдіть до мене, коли звільнитесь, – сказав він у слухавку.
Пізніше Олена Володимирівна з’явилася в кабінеті та випередила питання головлікаря. – Я знаю, чому я тут, – почала вона, – ця жінка була моєю шкільною кривдницею. Вона так мене знемагала, що мені довелося змінити школу. Сьогодні, дізнавшись мене, вона вибігла з мого кабінету, прихопивши із собою свого сина. Олена продовжила: – Я подивилася медичну карту дитини. Якщо вони лікуватимуться так, як я б рекомендувала, то все буде добре.
Йому знадобляться окуляри, але він бачитиме, – раптом вона зробила паузу, – я давно вибачила її за те, що вона зробила зі мною. Сподіваюся, її син не зіткнеться з тим, що довелося мені пережити… Ця історія – яскраве нагадування про те, що минулі вчинки мають довгострокові наслідки. Ворожість матері позбавила її дитину шансу на необхідну медичну допомогу. І хоча Олена вже пережила емоційні травми шкільних років, поява її колишнього кривдника воскресила старі спогади та образи, торкнувшись не тільки її, а й ні в чому не винної дитини.