У перші дні спільного життя з Сашком ми в деталях уявляли нашу майбутню родину і відразу ж почали відкладати гроші на будинок. Після одруження наші заощадження збільшилися, і ми прагнули купити власний будинок. Помітивши, як швидко летить час без достатніх заощаджень, Сашко подумав, що його заможні батьки могли б допомогти нам у цій справі. Спочатку я не усвідомлювала масштабів їхнього багатства, оскільки на вигляд вони здавалися скромними.
Перед весіллям Сашко натякнув, що його батьки зроблять свій внесок у наш ”домашній фонд”, але їхній подарунок не виправдав очікувань, залишивши нас проживати в орендованій квартирі. Балансуючи між орендною платою, рахунками та щоденними витратами, наші заощадження зростали повільно, навіть за пристойного заробітку. Ми розраховували на початковий внесок, ремонт та базові меблі, але сума залишалася недосяжною. Під час візиту до його батьків виникла тема онуків, що спричинило обговорення нашої життєвої ситуації. Ми поділилися своїми проблемами, але їхні відповіді здавались байдужими до нашого важкого становища. Через місяць новина про вагітність скрасила наше життя.
Налаштований оптимістично, Сашко вірив, що його батьки хоча б тепер запропонують фінансову допомогу, почувши про свого онука. Ми повідомили їм радісну новину, але тільки для того, щоб у черговий раз зіткнутися з їхнім небажанням надавати нам фінансову допомогу, незважаючи на їхній очевидний достаток та постійні розмови про екстравагантні покупки. Протягом усієї моєї вагітності надія на їхню підтримку танула. У міру наближення пологів я відчувала зростаючу дистанцію з ними, ставлячи добробут моєї дитини вище за напружені сімейні зв’язки. Їхня вперта байдужість, особливо щодо свого сина, змусила мене засумніватися в їхніх життєвих цінностях. Я міркую тепер: чи буде виправдано позбавлення доступу бабусі та дідуся до онука через фінансові суперечки?