Мої батьки розлучилися, коли мені було 6 років, що й ознаменувало кінець моїх зустрічей з батьком, який поїхав на свою батьківщину і більше не повернувся. Хоча він постійно сплачував аліменти, на цьому його підтримка закінчувалася. Через рік після цього моя мати знову вийшла заміж, і в мене з’явилася сестричка.
Приблизно в цей же час мама вирішила відправити мене до школи-інтернату в нашому місті, пообіцявши, що я зможу приїжджати додому на вихідні та свята. Через роки після закінчення школи я хотіла вступити до педагогічного інституту, але мама під впливом вітчима наполягла на тому, щоб я вступила до коледжу зв’язку, щоб швидше почати заробляти. На той час поведінка вітчима погіршилася, і мамі було не до мене.
На жаль, я пішла за її порадою. У 19 років я вийшла заміж і переїхала до столиці, де зараз мешкаю зі своїми дорослими дітьми, які уникають спілкування з бабусею. Але я все одно відвідуваю її двічі на рік. Під час одного з таких візитів, готуючись до від’їзду, я випадково почула, як моя мати зневажливо відгукнулася про мене сусідці, порівнюючи подаровані мною подарунки з відданістю моєї молодшої сестри. Того вечора я зрозуміла, що вона, як і раніше, більше любить мою сестру і вважає мене чужою. Мені здається, це був останній мій візит до неї.