На церемонії прощання з чоловіком свекруха різко чинила опір моїй присутності, влаштувавши театральну сцену з плачем і забарикадувавшись. Після цього брат чоловіка прямо сказав нам з сином, щоб ми ніколи не поверталися, що було приголомшливим, але тільки підкріпило мою рішучість. Моя свекруха завжди була надто дбайливою, стверджуючи, що вона надто багато вклала у свого сина, щоби просто так його відпустити.
Незважаючи на те, що мій чоловік Стас намагався залагодити ситуацію, вона була напружена після конфлікту через її втручання у наші відносини в минулому. Незважаючи на запевнення Стаса і наше кохання, він зрештою переїхав назад, щоб підтримати хвору матір, залишивши нас з маленьким сином. Ми почали віддалятися один від одного, а через деякий час сім’я Стаса навіть не повідомила мені про його смерть – я дізналася про це через родичів. На поминках Стаса я зіткнулася з ворожістю, але відстояла свою позицію.
Після цього випробування та неповажного прохання зникнути з їхнього життя я зайнялася отриманням законної спадщини для себе та свого сина, виявивши, що квартира Стаса, значне сімейне майно, тепер під питанням. Зіткнувшись з протидією свекрів, я залишилася непохитною. Вони позбавили мого сина батька, а мене – чоловіка; ця боротьба за спадок була не тільки для мене, а й для майбутнього мого сина. Знаходячись у моральній дилемі, я засумнівалася в правильності своїх дій, але була сповнена рішучості домагатися справедливості заради своєї дитини.