Два роки тому я познайомилася з чоловіком у соціальних мережах. Спочатку наше спілкування було приємним та невимушеним. Ми розмовляли про книги, фільми та подорожі. З кожним днем я відчувала, як моя довіра до нього зростає. Я навіть почала думати, що, можливо, наші віртуальні відносини переростуть у щось більше. Одного вечора він подзвонив мені. Його голос звучав стурбовано. – Маша, у мене серйозна проблема, – почав він. — Мені потрібна невелика сума грошей.
Усього на два дні. Я обіцяю повернути їх вчасно. – Що трапилося? – Запитала я, стурбована його тоном. – Непередбачені витрати, – відповів він. — Я не хочу тебе вантажити деталями. Просто повір мені, це терміново. Я вагалася. З одного боку, я його ніколи не бачила в реальному житті, але з іншого боку, наші два місяці спілкування здавались мені досить міцною основою для довіри. Зрештою, я погодилася та перевела йому гроші. Минуло два дні, а потім тиждень. Він не з’являвся в мережі та не відповідав на мої повідомлення. Я починала хвилюватись і сумніватися у своєму рішенні. Минув місяць, потім ще один – і його профіль зник.
Мене охопила паніка та розчарування. Минуло два роки, а від нього так і не було звісток. Щоразу, коли я згадую про нього, у мене всередині все стискається. Я сліпо вірила, що люди не можуть дурити один одного за гроші. Але тепер після цього досвіду, як я можу вірити словам чоловіків? Моя подруга Катя, помітивши мій сум, одного разу сказала: — Маша, не всі люди такі. Не варто через один поганий досвід втрачати віру у всіх чоловіків. – Легко сказати, – відповіла я. — Як я можу бути певною, що це не повториться? — Просто будь обережнішою, — продовжила Катя. — Навчися довіряти своїм інстинктам і не поспішай з висновками. Справжнє кохання та дружба вимагають часу. Її слова дали мені трохи втіхи, але рана від зради все ще була свіжа. Тепер, вступаючи в нові відносини, я намагаюся бути обережнішою і довіряти своїм почуттям, але страх знову бути ошуканою все одно залишається.