Ганна майже забула, як виглядав її чоловік: щоранку він йшов рано, а повертався пізно ввечері. З приходом весни він став виглядати інакше, йому більше хотілося залишитися на вулиці. На відміну від зимових вечорів, коли його важко вдавалося витягнути з дому. Мати Сергія, Світлана Павлівна, одразу не злюбила Ганну. З моменту їхнього знайомства жінка розмовляла тільки з сином. Ганна шкодувала чоловіка Світлани Павлівни, Вадима Івановича, який виглядав вічно змученим і смиканим, завжди розмовляв з дружиною з побоюванням. Ганна розуміла, що не зможе жити з таким родичем. На щастя, вона мала свою квартиру, і після їхнього весілля Сергій переїхав до неї.
Світлана навіть допомогла синові зібрати речі та лише одного разу приїхала на новосілля, щоб оглянути квартиру перед переїздом сина. Життя увійшло до рутини: робота, рідкісні відпустки та рідкісні вечері. Ганна мріяла про дітей, а Сергія, схоже, більше цікавила машина – мрія досить дорога, яка потребує значних заощаджень. “Сергію, чому ти не можеш полагодити злив у ванній, замість того щоб постійно допомагати мамі?”, – одного разу заперечила Ганна. “Це моя мама!”, – відповів він, – “мама – це святе!”. Їхні розмови дедалі частіше зводилися до цих претензій. Ганна почувала себе обділеною увагою, просто дружиною на вихідні, тоді як Сергій проводив вільний час у батьків. Приїжджаючи до свекрухи, Ганна хвалила домашні баклажани, натякала на бажані подарунки у вигляді пари банок, але Світлана відмахувалася від неї, вихваляючись тим, що консервує щорічно, і критикуючи тих, хто цього не робить.
Якось увечері Сергій знову повернувся додому пізно, подарував Ганні квіти, але відразу запропонував продати квартиру, купити машину і переїхати ближче до матері. “Ти не голодний?” – спитала Ганна, не зважаючи на його невдоволення. “Ні, я поїв у мами”, – задоволено відповів Сергій. Це стало останньою краплею. “Сергію, тобі краще продати дачу, купити машину і перестати втручати свою маму в наше життя”, – огризнулася Ганна, – “а ще краще – переїхати до неї. Ми розлучаємося!”. Наступного дня Світлана Павлівна приїхала з Сергієм і почала вмовляти Ганну примиритися. Сергій ніяково заметушився. “Сергію, вийди надвір”, – розпорядилася мати, а потім звернулася до Ганни з проханням забрати його назад. “Ні, Світлано Павлівно, я не можу”, – твердо відповіла Ганна, – “мені не потрібен чоловік, який веде себе як 10-річний хлопчик”. Світлана Павлівна зітхнула та пішла з сином. Рішення Ганни було остаточним: їй потрібно було щось більше, ніж те, що міг запропонувати Сергій.