“Ти знаєш, я іноді розраховував на допомогу”, – згадую я одну з наших розмов з дружиною, коли ми зіткнулися з першими серйозними фінансовими проблемами. “І твоя мама ніколи не відмовляла.” Справді, коли ми опинялися у скрутній ситуації, теща без вагань допомагала нам і ніколи не нагадувала про борги. Її безкорисливість була для нас справжнім порятунком.
“Мамо, ми знову у скрутному становищі…” – зізнавався я їй вкотре. “Не хвилюйтеся, я поруч саме для того, щоб допомогти,” – відповідала вона, і її очі завжди були сповнені розуміння. Ще одна чудова риса моєї тещі – її вміння вчасно йти, коли ми з дружиною сваримося. Вона знаходить переконливий привід і їде в село, залишаючи нас розбиратися з нашими проблемами наодинці. “Поїду на вихідні до сестри,” – говорила вона, розуміючи наші настрої краще за нас самих. Теща стала не лише бабусею для наших дітей, а й другою мамою. Вона бере участь у їхньому вихованні, готує їм обіди та вечері, а також приділяє час урокам.
Щоразу, повертаючись додому з роботи, я намагаюся принести їй щось: то квіти, то якісь дрібниці. Це мій спосіб показати, як я її ціную та поважаю. “Ти завжди знаєш, як мене здивувати,” – сміється вона щоразу, приймаючи подарунок. Наші стосунки будуються на взаємній повазі та підтримці, і я щиро вдячний долі за те, що в нашому житті є така людина, як моя теща. Наша історія – підтвердження того, що сім’я не завжди визначається кровними узами: іноді це ті, хто поряд, коли це справді потрібно.