Коли я поверталася додому того дня, ніщо не віщувало неприємностей. Але варто було мені відчинити двері – як я побачила своїх дітей, Тіма та Машу, які забилися в кут, а сестра мого чоловіка, Поліна, стояла перед ними і щось кричала. “Що тут відбувається?” — суворо запитала я, зачиняючи двері. Поліна здригнулася, побачивши мене, і її обличчя миттєво вкрилося рум’янцем. “О, це не те, що ти думаєш, я просто…” – Почала вона, але її голос здавав, і вона почала заїкатися. Тіма і Маша миттєво прибігли до мене і обійняли мене за коліна.
“Мамо, нам не подобається тітка Поліна,” – Маша дивилася на мене великими очима, повними сліз. “Тітка кричала на нас, бо ми випадково пролили сік,” – Тіма говорив, намагаючись стримати сльози. “Поліно, мені потрібні пояснення. Чому ти кричала на моїх дітей?” — мій голос був спокійний, але рішучий. “Я … я просто втомилася. У мене був важкий день, і коли я побачила безлад, я… я не стрималася,” – Поліна важко підбирала слова, а її очі блищали від сліз.
“Розумію, що ти втомилася, але це не виправдання. Вони лише діти, і вони роблять помилки. Не можна на них кричати таким чином,” – я постаралася зберігати спокій, щоб вирішити ситуацію без подальших конфліктів. “Пробач, я дійсно не повинна була так поступати. Вибачте мене, дітки,” – Поліна опустилася навпочіпки перед дітьми і простягла до них руки. Діти, хоч і з побоюванням, але кивнули у відповідь. “Добре, тітка Поліна,” – Тіма вимовив невпевнено. “Давай зробимо так, щоб це не повторилося. Якщо ти відчуваєш, що тобі стає важко, поговори зі мною чи з братом. Ми завжди допоможемо”, – я запропонувала, сподіваючись на те, що такі ситуації більше не повторяться. Ми всі разом пішли на кухню, щоб приготувати вечерю, намагаючись повернути атмосферу домашнього затишку. Але цей інцидент досі нагадує мені, наскільки важливим є спілкування та розуміння навіть серед близьких.