Моя дочка не схвалювала мого рішення збудувати великий будинок на заощадження, отримані за 16 років життя в Італії. “Навіщо тобі такий великий будинок?” – Запитала вона, коли я поділилася своїми планами. В Італії я знайшла не тільки роботу покоївки, а й особистий зв’язок з Енцо, сином літньої людини, яку я доглядала. Він був щедрим і завжди додавав до моєї зарплати 50 євро на каву.
Хоча Енцо, який довгий час був удівцем і не мав дітей, висловлював серйозні наміри, він не наважувався офіційно одружитися зі мною, ймовірно, через свій значний стан і протидію численних племінників. Незважаючи на невизначеність, я жила з Енцо, насолоджуючись подорожами та подарунками, але при цьому старанно економила, не знаючи свого майбутнього. Це спонукало мене вкласти гроші у будівництво будинку в Україні – особиста фінансова подушка. Однак моя дочка дивилася на речі інакше.
Вони з чоловіком придивлялися до моїх заощаджень для свого бізнесу. “Чому б тобі не вкласти ці гроші у наш бізнес?” – Запропонувала вона, розчарована моїм рішенням, тим більше що будинок знаходився в селі, що, на її думку, було непрактично і важко продати згодом. Наші стосунки зіпсувалися настільки, що дочка перестала мені дзвонити. Зараз я часто запитую себе, чи не було будівництво того будинку помилкою, і розмірковую, чи не варто мені замість цього підтримати її бізнес. Цей внутрішній конфлікт між забезпеченням власного майбутнього та допомогою дочки змушує мене сумніватися у правильності свого вибору.